3а походженням І. Я. Посяда з вільних селян, приписаних до міщанської управи м. Зінькова на Полтавщині. Восени 1836 року всту­пив до Зіньківського повітового училища, а потім — до Полтавсь­кої гімназії. У 1843 році вже був «казеннокоштним студентом» фі­лософського факультету Київсько­го університету.

Демократичні переконання при­вели молодого Посяду весною 1846-го до Кирило Мефодіівсяко­го товариство — революційно-демократичного крила, очолю­ваного Т. Г. Шевченком та М. І. Гупаком. У судовому вироку над членами Товариства про І. Посяду сказано: «...писав, перебільшуючи, про бідування малоросійських се­лян». Майже те ж саме стверджував на допиті один із членів Товариства Г. Андрузький. Він гово­рив, зокрема, що, вийшовши з селян, І. Посяде мріяв полегши­ти побут цього класу. Г. Андру-зький "називає студента Посяду своїм першим учителем: "Познайо­мившись з Посядою, я захопився оповіданнями про Малоросію. З ними (Пильчиковим, Навроцьким і Костомаровим — авт.) мене позна­йомив Посяда".

Андрузький відзначав глибокий інтерес І. Я. Посяди до україн­ської творчості, звичаїв народу, йо­го минулого. «Маючи начорно бли­зько 200 малоросійських пісень, — писав він, — збирав і виявляв бі­льше бажання облагородити життя простого люду, ніж відновити Ма­лоросію, хоч це було його духовною думкою і молитвою. Обу­рювався на духівництво, грубе і неуцьке але дорожив усім православним, як святинею, запові­том».

Сторінки біографії доповнюють зізнання кирило-мефодіївця В. М. Білозерського: «Посяду знав як лю­дину працьовиту, замилувану в своїй батьківщині, співчутливу до убозтва нижчого класу».

У справах ІІІ відділу зберіга­ється також прохання І. Посяди, адресоване невідомій особі. В якому говориться про готовність допомогти Україні. І коли він пише, що між людей є й, такі, котрі готові віддати за Україну саме життя своє, то чи треба здога­дуватись, кого він мав на увазі.

Відносно легке покарання Пося­ди після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства у травні 1847 року — переведення його до Казанського університету для закінчення навчання — не виправ­дало сподівань царських жандар­мів. Про це свідчить пройнята луком демократизму кандидатська дисер­тація молодого вченого на тему: «Значення перших творів Гоголя в російській літературі та їх заслуга для народності».

Цікавим є погляд Івана Ясовича на суспільну роль письменни­ка. «Поет є здобутком цілої нації, а не одного якого-небудь стану, — пише він. — Смішні міркування людей, які тішать себе іноді уявленням вищого класу, яким би хотілось, щоб поет чи взагалі який би то не було ми­тець робив так, як їм хочеться прийняв би той напрямок, який їм здається вигідний для них, вибирав би речі для своїх творів такі, які б висвітлювали їх з далеко кра­щого боку але не природньо».

За свою дисертацію І. Я Песя­ча удостоїеся звання кандидата філософських наук, визнання і ви­сокої оцінки прогресивної части­ни казанської професури, а також показав вірність своїм попереднім політичним естетичним переконанням.

Протягом 1842-1852 р.р. молодий кандидат наук працює на різних канцелярських посадах у Мазані перебуваючи, під «пікою тамтеш­нього губернатора з суворою за­бороною «не відпускати політич­ного піднаглядного на Україну». А наприкінці 1852 , року Посяді пощастило перебратися на службу до Петербурга, де він працював в міністерстві уділів де 25 жовтня 1856 року. Звільнившись звідти через хворобу, він став домашнім вчителем дітей цензоре 3. М. Бекетова. Через необхідність трива­лого лікування сім'я Бекетсз до­вго проживала у Німечині. Так створились умови для наукових студій Посяди за кордоном.

З формуляри І. Я. Посяди випливає, що там він часу марно не витрачав: досліджував питання про національності в різних дер­жавах і вивчав політичний устрій Австрії, Швеції, Франції та Прус­сії, три з половиною роки провів у різних університетах Німеччини. Понад рік присвятив вивчанню системи виховання і викладання у школах саксонських і особливо бер­лінських.

Потрібно відмітити, що Іван Якович не тільки слухав, а й сам читав лекції, давав зразкові уроки в елементарній, школі, брав участь у педагогічних конференціях.

З посвідченнями відомих німецьких вчених і директорів учите­льських семінарій, з позитивною характеоистикою Пирогова, який керував тоді науковими заняттями російських вчених за кордоном, у 1863 році Посяда повертається до Росії, щоб приступити до реалі­зації давнього задуму Кирило-мефодіївців про підготовку народ­них учителів.

Відразу ж після повернення він працює спочатку вихователем Петербурзької, а потім Полоцької військових гімназій.

У вересні 1869 року знов був призначений директором першої на Україні учительської семінарії південно-західного краю, яка вже 22 жовтня 1869 року розпочала свою роботу у Києві. У семінарії три роки готували вчителів для початкових шкіл. Приймали лише юнаки не молодші 16 років право­славної віри всіх станів.

З перших днів існування семінарі І. Я. Посяда віддає свої сили, здібності і талант на створення всіх необхідних умов для навчан­ня та виховання учнів. Так, у рапорті попечителю Київського навчально­го округу він пише: что неопределенности положения нового за ведения, за недостатком денежных средств и местных педагогических сип для его многостороннего развития, по неимению казенно­го здания ни для самой семинарии, ни для помещения воспитанников, мной нужно было принять на себя такие обязанности, которые не входили в состав должности директорской, а именно обязанность смотрителя дома, занимаемого семинариею, письмоводителя и бухгалтера, учредителя и руководителя ученической артели, без которой воспитанники отпускаемы ми им от казны средства существовать не могли, контролера их расходов и раскладок, наблюдателя их общей квартиры, воспитателя и блюстителя их поведения вне классного времени и, Затем видя, что преподавание более важных учебных предметов, как-то: русского языка И арифме­тики, мало соответствовало обще образовательной цели, я взял на себя пред Вашим Превосходительством личную ответственность по обоим предметам.

До того ж, своє завданя Іван Якович бачив не тільки в тому, щоб учні отримали міцні знання а й у таму щоб, як писав про нього Андрузький, "облагородити їх душі"

У серпні 1873 року семінарію було переведено до Коростишева. Роки керування І. Я. Посяди

Коростишівською Семінарією - т0

роки творчої педагогічної діяльності, втілення в життя його пере­конань і прагнень.

Він виховав цілу плеяду народ­них учителів Викладаючи педогогіку, історію, методику мови і ариф­метику, Іван Якович вже в жовтні 1873 року відкриває при семінарії. початкове однокласнє училище, пише методичні посібники для мо­лодих учителів. Невід'ємним елементом вихо­вання була праця в полі, саду, на пасіці, у майстернях. Переважаючим контингентом у ній стали вихід з селянства. Семінарія готувала народного вчителя нового типу, методично озброєного майстра початкової шкали, громадсько­го і культурного діяча, який ні іскру освіти та культури, націона­льної самосвідомості в народ.

Звичайно не всі дії неординар­ного, талановитого директора схвалювались керівництвом тогочасної освіти. Скоририставшись тим, що залишилось 25 років служби Посяди в державних установах, йо­го 7 липня І879 року звільняють у відставку.

Обтяжений великою сім'єю, педа­гог змушений був виїхати з Коростишева. Річ працює директором народних, шкіл Воронезької (1880-1835) та Оренбурзької (1885-1891) губерній. У 1981 році залишає педагогічну роботу і повертається на Україну. Поселяється в рід­ному для нього Коростишеві, біля свого дітища — учительської се­мінарії. Тут він помер 24 жовтня 1894 року.

На жаль могила Івана Яковича не збереглася: невдячні нащадки зрівняли із землею місце поховання талановитого педагога, фундатора укранської школи. Але памятником йому залишається перша на Україні учительська семінарія, яка вже 120 років готує і випускає щорічно своїх вихованців для продовження справи І. Я. Посяди.