За короткий час Георгій Лукомський подружився з батьком і сином Горчаковими. Від них і дізнався, що не все так просто складається в житті молодого князя. Причина тому – безнадійне кохання до простої коростишівської дівчини з Кудрявця Катерини Райчук.

Катерина ще з малих років виділялась не тільки своєю природною красою, але й живим розумом та настирливим характером. Мабуть саме тому батько вирішив віддати її вчитися не до духовно-приходської, а міністерської школи при семінарії. Дівчаток тут було дуже мало.

Навчалась Катерина легко, хоча не раз їй доводилось слухати уроки з кутка класу, в який дівчину і спроваджували за неспокійну вдачу. Під час занять вона давала здачі невгамовним хлопчакам, які то сіпали її за косу, то придумували інші фокуси, щоб привернути до себе увагу.

Особливо не любила дівчина уроків Закону Божого. Батюшка, який читав цей предмет, за порушення спокою на його уроці ставив учнів у куток на коліна ще й змушував вчити напам'ять якийсь з уривків Біблії. Такий порядок, коли святий отець, не з'ясувавши, як слід, хто правий, а хто винний, карав учнів, викликав у Катерини неприхильність до всіх наступних священиків.

З шістнадцяти років дівчина так вражала усіх своєю красою, що чоловіки мимоволі обертали голову в її сторону, коли проходила мимо, а деякі зупинялись і стояли, як вкопані стовпи, дивлячись на юну вродливицю. Та що там місцеві, коли й чужі, проїжджаючи Брест-Литовським шосе на диліжансах, притишували коней і, не дивлячись на репліки жінок, старались не обганяти красуні. Був випадок, коли проїжджа карета зупинилась, і її багатий власник зі словами, що кращої дівчини, хоч об'їздив уже півсвіту, він не бачив, подарував Катерині за цю щасливу мить дуже красиву двометрову шовкову хустину, яка вміщалась в одній жмені. Горда дівчина погодилась прийняти дарунок лише після того, як він додав до нього ще й білу пухову шаль для сестри, щоб та не сердилась.

Закоханий світлійший князь часто під'їжджав своєю каретою до хати Райчуків і привозив великий букет найкращих троянд зі свого квітника. Князь був дуже вдячний дівчині за те, що вона їх приймала, хоч Катерина кожного разу казала: «Не приїзжайте, князю, більше. Все одно брати мене за дружину не будете, а в наймички я до вас не піду». Обоє розуміли, що між ними висока стіна традицій, які вони не зможуть зрушити. І коли Горчаков від'їжджав від її оселі, дівчина з сумом кидала йому вслід одну за одною троянди. Сусідські ж хлопчаки миттю їх підбирали, щоб віднести на продаж. Мати після кожного такого приїзду князя бурчала: «Знаю я цих панів: мене ще 14-річну попередній господар Плем'янніков хотів силоміць затягнути до себе в парк, ледве вирвалась».

Уже пізніше Лукомський дізнався про те, що князь все-таки одружився на багатій вдові з вдома малолітніми дочками, але, видно, кохання між ними не було. Адже дуже швидко князівська дружина взяла собі в кучери молодого коростишівського хлопця і її жовта карета, запряжена трійкою буланих коней, надовго зникала в місцевому лісі.