The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color

ВЕЛИКИЙ СЛАВІСТ Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 3
ГіршаКраща 
Написав Administrator   
21.11.2007

Народився В. І. Пічета 9 жовтня 1878 року в Полтаві. Після закінчення в 1897-ім Полтавсь­кої класичної гімназії вступає на історико-філологічний факультет Мос­ковського університету. 1901 року ус­пішно захищає кандидатську дисерта­цію під науковим керівництвом ака­деміка В. Й. Ключевського і отримує диплом першого ступеня. Працює спо­чатку в середніх навчальних закладах Москви.

У 1902-ім В. І. Пічета переїздить разом із дружиною на Україну і з кві­тня 1902-го по вересень 1903-го пра­цює викладачем російської мови і гра­матики, а також методики початко­вого навчання в Коростишівській вчи­тельській семінарії. Його дружина пі­зніше згадувала: «І ми поїхали на пів­день в соснові ліси Київської губер­нії, на живописні береги річки Тете­рева. І пірнули в саму гущу життя, . оточені надзвичайно бідним населен­ням».

У Коростишеві Володимир Івано­вич багато уваги приділяв роботі з учнями — майбутніми педагогами. На жаль, з директором семінарії у нього відносини так і не склалися. Тож В. І. Пічета змушений був влітку 1903 року переїхати з сім'єю до Катерино­слава.

З вересня 1903-го по вересень 1905-го він викладає історію та сло­весність у комерційному училищі й місцевих гімназіях. Молодий викла­дач бере участь у діяльності вченої архівної комісії Катеринослава. В 1903 році вийшла у світ перша друкована праця В. І. Пічети «Юрій Крижанич — перший провісник ідей панславіз­му». Протягом цих років виходить ряд його праць та публікацій з історії Ук­раїни і Росії, що дало підставу істо­рикові В. Д. Королюку зробити вис­новок, що «саме в Катеринославі Во­лодимир Іванович почав займатись напруженою пошуковою роботою, саме тут починався його великий шлях історика-дослідника».

У 1905-ім В. І. Пічета переїхав до Москви, де спочатку викладав у се­редніх, а з 1906 року — у вищих нав­чальних закладах, виступав із лекція­ми.

1909 року Володимир Іванович здав магістерський'іспит, а у травні 1910-го був затверджений приват-до­центом Московського університету, У переджовтневе десятиріччя ним було видано праці узагальнюючого характеру, присвя­чені, зокрема, селянській ре­формі 1861 року, Вітчизняній війні 1812 року, так званому «смутному времени» початку XVII ст., реформам Петра І та ін. В. І. Пічету продовжували цікавити питання, пов'язані з історією України. Він публікує статті «Галицьке княжество» (1913), «Данил Романович — князь Галицький» (1913), «Накази ук-раинских городов в 1767 году» (1915), огляди «Новне методи по истории Ук­райни» (1914), «Новне труди польских историков по истории Украйни» (1914). У 1914 році В. І. Пічета опублікував статтю «Неволя» в творчестве Т. Г. Ше­вченко».

У 1917 році він викладає в Москов­ському університеті, в 1918-ім на Ви­щих жіночих курсах.

Тоді ж Володимира Івановича зап­росили працювати інспектором в Голо­вне архівне управління.

В. І. Пічеті належить значна роль у становленні Білоруського державного університету, який він очолював з 1921 по 1929 рр. Після утворення Академії наук Білоруської РСР у 1928 його об­рали академіком АН БРСР.

У 1924-ім Володимир Іванович за­вершив роботу над створенням «Історії Білорусії».

Наприкінці 20-х вчений зазнав безпідставної критики і переслідування властей. Його було звільнено з посади ректора Білоруського державного уні­верситету.

На початку 1930 року Пічету було відряджено для наукової роботи в архі­вах Москви і Ленінграда. У серпні-вересні 1930 року органи ОДПУ сфабри­кували «справу Платонова-Богословського», по якій проходило 115 чоловік, у тому числі й В. І. Пічета. Йому пред'я­вили стандартне для того часу звину­вачення у «зв'язках з представниками білої еміграції з метою підготовки інте­рвенції проти СРСР», а також «у великодержавному шовінізмі та білорусько­му буржуазному націоналізмі». Рішен­ням Колегії ОДПУ у позасудовому порядку в серпні 1931-го Пічету було ви­слано на 5 років до Вятки.

Невідомо скільки б часу перебував учений на засланні, якби не щасливий випадок. На початку червня 1934 року до Москви приїхав міністр закордонних справ Чехословаччини Едуард Бенеш. Чехословацького міністра прийняв Ста­лін. Під час розмови він запитав Бенеша: «Що б ви хотіли побачити в нашій країні, з ким хотіли б зустрітися?» І тоді Бенеш несподівано сказав: «Я б хотів зустрітися з відомим ученим-славістом професором Пічетою».

Далі події розвива­лись стрімко. Представни­ки ОДПУ за два дні дос­тавили Володимира Івано­вича до Москви, дали йому пристойний одяг, вручили посвідчення члена-кореспондента АН СРСР (хоч насправді він був обраний членкором союзної академії тільки в 1939 р.) і сказали: «Якщо Вас запи­тають, де ви перебували, то відпові­сте: далеко від Москви у тривалому науковому відрядженні».

Після зустрічі з Бенешем В. І. Пічету переводять до Воронежа, де він працює в місцевому педінституті. Про дальший період свого життя сам Пічета пише так: «В результаті того, що моя справа була переглянута, я був звільнений достроково і, одер­жавши паспорт, переїхав у Моск­ву».

У 1935-1936 рр. Володи­мир Іванович викладає істо­рію в інституті хлібопекарської про­мисловості. З 1937 року -тстарший науковий співробітник інституту іс­торії АН СРСР, з 1938-го — профе­сор Московського педінституту ім. В. І. Леніна та Московського уніве­рситету. У 1939 році з ініціативи В. І. Пічети створюється сектор сло­в'янознавства інституту історії АН СРСР та кафедра історії південних слов'ян МДУ. І сектор, і кафедру очолив Володимир Іванович.

У 1941-1945 рр. були опубліко­вані його праці «Боротьба українсь­кого і білоруського народів за свою свободу (XIII ст.)», «Жовтнева соці­алістична революція на Україні», «Великий син українського народу — Богдан Хмельницький». У люто-му-березні 1945 року Володимир Іва­нович прочитав лекції, які були ви­дані окремими брошурами на теми: «Відродження України і Білої Русі в XVI ст. — початку XVII ст. та «Ко­зацька держава на Україні (XVII— XVIII ст.)».

У післявоєнні роки В. І. Пічета особливу увагу приділяв історії пів­денних і західних слов'ян, досліджу­ючи водночас і минуле України. Він вніс також чималий вклад у розроб­ку проблем української історіогра­фії, джерелознавства та інших спе­ціальних дисциплін.

Не стало Володимира Іванови­ча Пічети 23 червня 1947 року, але залишились його ґрунтовні історичні праці, які не втратили актуальність и у наші дні.

опубліковано
Додати новийПошукRSS
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі!


 
< Попередня

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Статистика

Користувачів: 9890
Новин: 233
Посилань: 16
Відвідувачів: 22404033

Хто он-лайн

Зараз на сайті: 14 гостей та 2 користувачів

Голосування

Які фільми Вам більш всього подобаються?
 

Випадкова картинка

C90432E8E7C8-1.jpg

Погода


GISMETEO: Погода по г.Коростышев