308 років господарями Коростишівської землі була родина Олізарів. В кінці XVIII на початку ХІХ ст.. містом володів Пилип Олізар—маршал Люблінського трибуналу. Він побудував новий маєток, прикрасив його сімейними реліквіями, творами мистецтв. При ньому була добудована каплиця до костьолу, відкрита лікарня у 1785 р. та школа. На їх утримання він виділяв значні кошти. При ньому, до речі, землі маєтку давали хороші прибутки від залізорудного та лісопєреробного промислів.

У травні 1798 році в сім'ї Пили­па Олізара, де вже було двоє дітей, народився син Густав

Цей представник роду Олізарів заслуговує на докладнішу розповідь: надто непересічною особою він був.

Дитийство Густава пройшло без матері—вона рано померла тому його вихованням і навчанням зай­малися спочатку гувернанти, а з 1808 р. Густава разом із братом взяв під свою опіку їх родич—директор Кременецького ліцею Фадей Чацький.

У 1814-ім незадовго до закінчення навчання Густав Олізар відправляється до Італії—супроводжує хворого батька на лікування. Там відбулося його знайомство з се­строю Наполеона—княгинею Поліною Боризе, яка хотіла вико­ристати молодого графа для втечі від австрійської влади, під наглядом якої перебувала. Та Густав не пішов на цю авантюру.

Однак йому не вдалося уникну­ти іншої: одруження на придворній дамі сестри Імператора графині Кароліні де Моло.

Дорогою додому з Італії поми­рає його батько. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Однак тут його сімейне життя не склалося. І у 1819 р. (хоч мав уже сина і доньку) через погані відносини з батьками дружини зму­шений був розлучитися.

У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську і західно-європейську літературу.

Дружні стосунки склалися у ньо­го із відомим польським літератором того періоду генера­лом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Саме Алоїз заохотив Густава до написання віршів і до­помагав йому у цьому.

У 1821 р. Густава Олізара оби­рають маршалком Волинського дворянства, однак через свій мо­лодий вік (не мав тоді ще 23 роки) він не був затверджений губер­натором. Та з досягненням цього віку Густав зразу ж обирається маршалком дворянства Київської губернії. Це його зобов'язує меш­кати у Києві. Тут він здружується із місцевим губернатором Бухаріним і командуючим 4-м армійським корпусом, героєм війни 1812 р. генералом Раєвським.

Так на початку 20-х років XIX ст. Густав Олізар опиняється у вирі цікавих суспільно-політичних подій. До того ж, молодого, знат­ного, багатого графа обирає по­чесним членам масонська ложа «Об'єднаних слов'ян», в якій об'єдналися офіцери Як російської армії, так і представники польської шляхти. Діяльність цієї організації була під негласним наглядом поліції. І хоч Густава не допускали до активної діяльності, все ж його зв'язки із патріотично і демократично налаштованими членами суспільства стали причи­ною відмови у лютому 1824 р. в аудієнції з Імператором, що мала відбутися у Петербурзі. Більше того, Олізарові було пред'явлено ультиматум за підписом прем'єр-міністра Аракчеєва: залишити Пе­тербург протягом доби. На це поліція мала серйозні підстави. Властям було добре відомо, що у своїй діяльності на посаді губер­нського предводителя дворянства Київської губернії Олізар дотри­мувався демократичних поглядів, всіляко пом'якшував (наскільки це було можливо) права кріпаків і неодноразово виносив обговорен­ня цього питання на дворянські збори.

Оразившись, граф подає у відставку з посади губернського маршалка і на початку червня 1824 р. вирушає до Одеси. Він подоро­жує по Криму. Навіть купив там землю і побудував маєток, де у 1825 р. відбулася його зустріч із Адамом Міцкевичем, Грибоєдо-вим, Генріхом Ржевуським...

Неодноразово Густав зустрічався з О.С. Пушкіним. Вони обмінялися віршованими посланями в яких передавались як найпрогресивніші настрої епох, так і особисті душевні пориви обох поетів. Вірш О.С. Пушкіна „Графу Олізару” написаний в 1824 році це заклик до миру і єднання між російським і польськими народами, а також співчуття нерозділемону коханню Олізара до Марії Раєвської (Волконської).

ГРАФУ ОЛИЗАРУ

Певец! издревле меж собою

Враждуют наши племена:

То наша стонет сторона,

То гибнет ваша под грозою.

И вы, бывало, пировали

Кремля позор и плен,

И мы о камни падших стен

Младенцев Праги избивали,

Когда в кровавый прах топтали

Красу Костюшкиных знамен.

И тот не наш, кто с девой вашей

Кольцом заветным сопряжен;

Не выпьем мы заветной чашей

Здоровье ваших красных жен;

И наша дева молодая,

Привлекши сердце поляка,

Отвергнет, гордостью пылая,

Любовь народного врага.

Но глас поэзии чудесной

Сердца враждебные дружит —

Перед улыбкой муз небесной

Земная ненависть молчит,

При сладких звуках вдохновенья,

При песнях лир...

И восстают благословенья,

На племена нисходит мир...

Та спокійне, розмірене життя графа було порушено подіями, котрі в історії набули назву «Груд­неве повстання».

У листопаді 1825 р. помирає Олександр і цим вирішили скори­статися члени Північно-Південного товариства, аби змінити існуючу на той час систему державної вла­ди в Росії.

Ці події застають Густава Олізара в Криму. Він вирішує по­вернутися до Коростишева. 28 грудня 1825 р. сюди ж завітав і Михайло Бестужев-Рюмін. Він розповів господарю про невдалий виступ декабристів 14 грудня на Сенатській площі у Петербурзі, про арешти багатьох членів Това­риства. Бестужев-Рюмін збирав­ся до Любара, де перебував Сергій Муравйов-Апостол, тож Олізар забезпечив його кіньми і затримав на деякий час у себе жандармського пристава, який мав наказ взяти декабриста жи­вим чи мертвим...

Пізніше зв'язок із представни­ками опального Товариства послу­жив причиною арешту Густава Олізара. Більше місяця він провів у Петропавловській фортеці. Од­нак у слідства так і не знайшлося підстав для подальшого тюремно­го ув'язнення і 14 лютого 1826 р. Олізара було звільнено.

У серпні цього ж року Густав вдруге одружується. На графині Жозефіні Ожаровській. Здавалося, він має все для спокійного життя. Однак, коли у 1830-му р. розпо­чалося" польське повстання, Гус­тав не зміг приховати свого співчуття до його учасників. За що доплатився не лише сам, а й чле­ни його родини. Його з дружиною було вислано до Курська. Двох рідних братів Карла і Пилипа—за­суджено до 20 років каторжних робіт в Сибіру, а третього брата Наруга—ув'язнено в Житомирсь­ку тюрму, з якої йому вдалося втекти у Францію.

Та через деякий час Густаву Олізару було дозволено поверну­тися до Коростишева.

Цей період характеризується великими змінами в містечку. На­самперед, граф зводить кілька но­вих будинків у своєму маєтку. Вони, до речі, збереглися й до сьогодні—це будинки, де розта­шувалися нині архітектура і управління статистики. В останній, де було встановлено гербовий прапор родини, переселилася уся сім'я, покинувши двоповерховий батьківський палац.

У Коростишівському маєтку графа Густава Олізара була зібрана чудова картинна галерея творів італійських художників епо­хи Відродження та кращих робіт польських- художників XVIII і пер­шої половини XIX ст.

Його бібліотека нараховувала кілька тисяч томів, причому більшість книг була видрукувана у ХV-ХVII ст. Серед них, до речі, було й рідкісне видання Вергілія.

Велику цінність представляв і архів Коростишівського маєтку, в якому зберігалися документи й ли­стування з середини XV ст. На жаль, все це було безповоротно втраче­но...

У цей період Олізар плідно зай­мається літературною діяльністю. 3-під його пера виходять численні публіцистичні статті, мемуари. У 1840 р. Густав видає 2 томи ліричних віршів «Спогади», у 1848-ім—брошуру «Лист до німецького народу». Активно співпрацює він з бельгійською газетою. Остання його праця—мемуарні спогади «Пам'ят­ники»—побачила світ 1892 року у Львові.

Густав був людиною найширших захоплень. Чимало часу він віддає влаштуванню парку, який завдяки зусиллям господаря перетворився в один із найчудовіших зразків са­дово-паркової архітектури середи­ни XIX ст.

Вивчивши принципи бальнеологічного лікування в Грефенберзі, Густав Олізар не без успіху переніс методи доктора Прісніца до Коростишева. На базі місцевих джерел у 1837 р. було відкрито пансіонат на 60 хворих, які приїздили на лікування з різних кутків країни і навіть з-за кордону.

При Густаву вкладалося найбільше коштів в оздоблення ко­стьолу, а для німців-протестантів було побудовано церкву (кірху), при якій діяла школа. Значні суми виділяв граф щороку й на ремонт двох православних церков.

У 1829 р. Олізар запрошує пер­ших ЗО сімей німецьких сукнярів для розвитку цієї галузі у містечку. Італійські майстри по обробці граніту приїхали сюди на запрошен­ня господаря маєтку у 50-х роках XIX ст.

Густаву Олізару пощастило по­знайомитися із видатним французь­ким письменником Оноре де Бальзаком, у якого в березні 1850 р. був за боярина на вінчанні з графинею Ганською в Бердичеві.

1863 рік—рік від'їзду Густава із Коростишева, який він залишає сину Каролю. Тяжко хворий Олізар їде до Дрездена лікуватися. Тут же 2 січня 1865 р. він помирає.

опубліковано

Додати новий Пошук RSS

Чорногора   | 195.189.45.11 | 2008-07-23 17:31:40

Kiki   | 95.132.31.248 | 2009-10-04 18:00:36 [color=fuchsia][/color][size=medium][/size] а есть про костьол??

Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі!