The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color


Газобетон, піноблок
Будівництво, ремонт
(05.11.2017)

Продажа хати в селі
Нерухомість
(28.10.2017)

ВАНТАЖНИК
Робота, заробіток
(19.10.2017)

Продаж готелю, м. Ра
Нерухомість
(18.09.2017)


Головна arrow Історія міста arrow Коростишів у 1918-1919 роках
Коростишів у 1918-1919 роках Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 164
ГіршаКраща 
Написав Administrator   
24.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

Коростишів у 1918-1919 роках

Рік 1918-й не приніс Коростишеву довго­очікуваного спокою. Постій­на боротьба за владу між різними партіями і політи­чними угрупованнями в Україні від політичної пе­реходила до збройної, що викликало нестабільність і соціальну напругу в містах і селах. У неділю люди, збираючись біля церкви, зга­дували спокійне, благопо­лучне життя при царю-батюшці. Чоловіки вступали в бурхливі суперечки щодо панської землі, пропонуючи кожен свій план щодо її розподілу. Жінки, перешіп­туючись, обговорювали, як то воно буде, коли до вла­ди прийдуть більшовики і введуть комунію, де все буде спільне, в тому числі й вони.

При гетьмані Скоропадському до своїх маєтків поча­ли вертатись поміщики. Зі ста­рої поліції в Радомишльсько­му повіті був організований каральний загін на чолі з «дурним паном» (як його тоді називали) – поміщиком із села Верлооки Романом Вержбицьким. Під батоги і різки потрапляли всі, хто у 1917 році ділив і розбирав пансь­ке майно.

Німецький комен­дант із взводом со­лдат був головною владою в Коростишівській волості і за допомо­гою 20-ти чоловік гетьмансь­кої варти намагався із збід­нілого населення вичавити все, що годилось для харчування, а надто непокірних заарешто­вували і відправляли на при­мусові роботи.

Волосна управа, до якої входили від інтелігенції – ди­ректор учительської семінарії Орлов, начальник пошти Буділовський, семінарист Лазнюк, від буржуазії – Букштейн, Стрижевський, від партій – Вільскер, Березняк, Синаюк, Онищенко та інші, ніякого впливу на хід подій у волос­ті не мали.

Князь Горчаков, приїхав­ши на початку вересня 1918 року до свого маєтку і розі­бравшись в ситуації, вирішив назавжди залишити Коростишів. Проводжати князя вийш­ли сотні жителів містечка. Середнього зросту, худорля­вий, з невеликими чорними вусиками, чоловік, ставши на сидіння карети, виголосив ко­ротку прощальну промову, останні слова якої надовго запали в голови всіх тих, хто його слухав: «Люди добрі, тепер ми не будемо тут па­нами, але й ви не будете хазяїнами».

Свєтлейший князь Костянтин Олександрович Горчаков відплив в листопаді 1920 року з Криму в Константинополь. Певний час проживав на території Сербії, а після переїхав до Франції де купив невеликий будинок з великим садом з видом на Сену під Парижем. Там він прожив до 1966 року і помер в 96 річному віці.

У листопаді 1918-го влада гетьмана, незважаючи на ні­мецьку підтримку, почала хитатись. Коростишівці, не че­каючи її остаточного падіння, 24 листопада взяли управлін­ня в містечку до своїх рук. Вся влада перейшла до ко­мандира загону вільних коза­ків Калістрата Васильовича Гелевея.

Новий, 1919 рік, влада Коростишева зустрічала в бу­динку князя Горчакова. На вечірці були при­сутні Калістрат Гелевей зі своїми заступниками Іваном Шуринком, Васи­лем Куликом й Іваном Чепуріним, комендант Коростишівської воло­сті Пількевич зі своїми стар­шинами, керівники партійних організацій міста, гості з Радомисля – двоє петлюрівсь­ких старшин і Кирило Самойлов – член партії бороть­бистів, як і Іван Чепурін – делегат на Трудовий конгрес, що збирала Директорія в Києві.

Зібрались люди різних по­літичних поглядів й різних соціальних груп, і це було добре видно під час проголошення новорічних тостів. По­чали пити за Директорію і вільну Україну, а потім присутні від Бунду-Вільскер, а від меншовиків – Синаюк запропонували тост за Все­російські Установчі збори. Після кожної склянки випи­тої горілки конфлікт загост­рювався. Черговий довгий і нудний тост одного з представників Директорії вивів Калістрата а рівноваги, і він, пославши радомишльського гостя спільно з його урядом туди, де Панас ягнят не ганяв, покинув «поважне» зібрання і пішов до хлопців свого загону, які неподалік у казармі також зустрічали Новий рік. Там, зібравши вільних козаків на короткий мітинг, Калістрат висловив своє бачення ситуації в Укра­їні та думку про неспромо­жність Директорії її поліп­шити. Хлопці повністю під­тримали свого командира.

1919-й... Уже з перших днів він проявив свій жорстокий норов. Бандитизм при слабко­сті влади в державі став спра­вжнім лихом Коростишівської волості. Невеликі групи мир­них вдень селян, ночами пе­ретворювалися на банду, озб­роєну обрізами, ножами і со­кирами. Від грабунків і підпа­лів панських маєтків та пізніх перехожих на дорогах вони пе­реходили до нападів на своїх же односельчан. Хоч не завж­ди це сходило їм з рук. Так, зачувши, що Григір Ковальчук з Березівки продав воли, неп­рохані гості завітали до хати, аби забрати гроші. Та не на того нарвались: Григір вирі­шив стояти за копійку до кін­ця. Коли ж нападаючим не вда­лося вибити двері, один з бан­дитів поліз у вікно, та отри­мав сокирою по голові, і тут же «віддав Богу душу». Інші ж накивали п'ятами.

Затриманих на гарячому за незначні злочини, зазвичай, до тюрми не відправляли по тій простій причині, що в ній не було чим осуджених годувати. Злочинця приводили до коме­нданта Пількевича, який про­водив з ним приблизно таку бесіду: «Ну, що, козаче, нала­мав дрівець? Рік тобі, а то й три треба в тюрмі відсидіти. Але шкода мені тебе такого мо­лодого та гарного, тому поста­раюсь тобі допомогти. Пиши заяву про добровільний вступ до війська і замнемо справу».

Такі «добровольці», отрима­вши обмундирування і зброю, в армії Директорії, як прави­ло, довго не затримувались , а втікали назад у село, прихо­пивши з собою, якщо не саму трьохлінійку, то хоча б штик від неї.

Випадок, який трапився в новорічні дні, своєю жорсто­кістю вразив усіх. Бандити вночі напали на садибу бага­того хуторянина Нацевича, яка знаходилась недалеко від Теснівки, і вирізали всіх, хто був у будинку. Врятувалися

лише дочка Нацевичів Настя, бо зустрічала Новий рік у Коростишеві зі своїм нареченим – ко­мендантом волості Пількевичем, та її батько, який на той час був у Житомирі.

Розслідувати трагедію взявся начальник міліції Свіца. 3а допомогою сельчан особи бандитів були швидко встановлені, оскіль­ки всі були з навколишніх сіл. Відчувши небезпеку, злочинці пе­реховувались у селі Теснівці в хаті тещі керівника групи. Ото­чивши будинок, цього разу мілі­ція арешту не проводила. П'яних бандитів стріляли на місці. Ота­мана куля дістала просто в печі, де він сховався, прикрившись за­слінкою.

У Городську ж сама громада захопила банду з 12-ти односе­льчан. Сама ж і судила: 11 чле­нів банди тут же розстріляли. Невиконання наказів зверху, а також випад Гелевея проти Директорії на новорічному зі­бранні привів до того, що 2 січ­ня 1919 року Коростишів був зненацька захоплений загоном Олексія Соколовського. Калістрата та Івана Шуринка заареш­тували, вільних козаків роззбро­їли і розпустили по домівках. Під час допиту Гелевей відчув сер­йозну небезпеку для себе від погроз Антона Каленського, який прибув з Соколовським як пред­ставник політвідділу Південно-Західного фронту. Тому, щоб біль­ше не ускладнювати собі стано­вище, вирішив відпроситися у Горбулівського отамана провідати хворих батьків. Підтриманий ко­мендантом Пількевичем, був від­пущений під розписку, що на ранок повернеться. Та провідав­ши батьків, твердо вирішив до ка­мери ув'язнення не повертатись, а пішов на Вовчків до Антонови­чів і вже звідти послав Михайловського в розвідку з тим, щоб той передав усім воякам загону

наказ зібратися на Кудрявці в хаті Йосипа Панфілки. Саме там було розроблено план операції, під час якої Іван Шуринок убив Олексія Соколовського, а загін його було роззброєно і відправ­лено назад до Горбулева.

Після такого бурхливого по­чатку 1919 року Гелевею довело­ся піти на певні хитрощі і вико­ристати, до потрібно, дипломати­чні здібності, а де й силу свого загону, щоб у Коростишеві хоч на деякий час настав спокій.

Але ні постійне, суворе пат­рулювання, ні охорона Коростишева зі сторони Житомира па­нцирником з кулеметом не вбе­регли від захоплення його 13 лютого галицькими січовими стрільцями.

Напередодні Гелевей отримав інформацію, що повітовий комен­дант Сарафман тікатиме з Радомисля до Житомира із зброєю і казною. Тож вирішив перекрити всі дороги, щоб його захопити. З цією метою загін розділився на три групи. Одна охороняла Коростишів, друга вирушила в бік Старосілець, а третя перекрила шлях біля Студениці. Прочергу­вавши півночі на сільських доро­гах і нікого не зустрівши, бійці повернулись у казарму і, помер­злі та потомлені, позасинали. А тим часом о 3-й годині ночі з Жи­томира прибув загін січовиків і захопив сонних бійців у їх же ка­зармі. Та Гелевея з Шуринком цього разу заарештувати не вда­лось, бо вони ночували на квар­тирі у Вовчках. А ранком, дізна­вшись про події, почали збирати своїх хлопців і озброювати їх. Не­великими групами повели наступ на галичан, які спали по катах і не чекали відпору. Більше 40 сі­чових стрільців поклали свої го­лови в Коростишеві, інші ж пов­тікали в Житомир.

...Як би там не було, але страшна зима 1919 року закін­чувалась. Всі чекали весни...

опубліковано
Додати новийПошукRSS
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі!


 
Наступна >

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Статистика

Користувачів: 9507
Новин: 233
Посилань: 16
Відвідувачів: 19693051

Хто он-лайн

Зараз на сайті: 8 гостей

Голосування

Які фільми Вам більш всього подобаються?
 

Випадкова картинка

2BBC7C8EE1FA-1.jpg

Погода


GISMETEO: Погода по г.Коростышев