Після другого поділу Польщі в 1793 році Коростишів ввійшов до складу Російської імперії. З 1795 року містечко перебувало у складі Радомишльського повіту Волинської губернії, а з 1797 року передано до Київської губернії в складі якої знаходилось понад 120 років.

Власниками Коростишева до 1873 року залишалась родина Олізарів. Більшу частину угідь маєтку становили ліси.

У 1846 році тут було 7214 десятин будівельного і 8820 десятин дров'яного лісу. Саме тому більшість населення використовувались на лісорозробках та на лісовпорядних роботах.

В ХVIII-му першій половині XIX століття поширений на Коростишів-щині був залізорудний промисел. Основними осередками виробництва за­ліза були так звані рудні. Вони будувались поблизу річок, де була на поверхні сировина-залїзна болотна руда. Сліди рудень були виявлені біля сіл Глибочка, Смолівки, Рудні, Харитонівкиу м. Коростишева, а на північний схід від Городська з 1788 року працював залізорудний завод. В основному на них вироблялось шинне та полосове залізо з яко­го виготовляли плуги, борони і інші знаряддя. В 40-их роках ХІХ ст, поблизу Харитонівки діяв мідноплавильний завод.

На середину XIX століття в Коростишеві проживало 3941 чоловік, з них 1123 поміщицьких селян, 8 дворян, 5 однодворців і 2805 євреїв. В містечку нараховувалось 12 постоялих дворів, 18 шинків, 25 крамниць. З 89 ремісників 25 були кравцями, 33 шевцями, 15 шапкарями. Крім того ще 16 родин іноземців займались різними ремеслами. 16 міщан тор­гували хлібом, 4 - дерев'яною посудою, 12 чоловік маючи 28 коней займались перевозом людей та товарів. 3 великих складських приміщень які були в містечку вивозили дьоготь, смолу, дубову кору, ободи для

коліс, дерев'яний посуд, мика в основному в південні губернії. В Коростишів привозили хліб, сіль, солону рибу, шерсть і з/відси неве­ликими партіями, переважно еврейськими населенням розвозилось і прода­валось по селах і містечках Київської та Волинської губернії.

В 40-их роках XIX століття тут щорічно відбувалось 6-ярмарків на кожен з яких завозилось товарів на 8-10 тис. карбованців.

В 1829 році власником містечка графом Густавом Олізаром до Коростишева було запрошено німецьких майстрів-сукнярів. А вже в 40их роках в містечку нараховувалось 16 невеликих майстерень-мануфактур по виробництву сукна на яких працював майстер з своєю родиною та 5-10 найманих місцевих жителів.

В 10 майстернях пряли І ткали, у 2- фарбували, в 2- сукно стриг­ли та форсували, в 2- ткали полотно. Вовну, фарбу та інші матеріали

закуповували на ярмарках в Бердичеві, або одержували від купців в обмін на сукно. За рік вироблялося 320 штук грубошеротного сукна на суму 2600 карбованців.

В ті ж роки в Коростишеві почали діяти пивоварня, винокурня, шкіряний та цегельний заводи; 2- водяні млини. З 50-их років XIX ст. почалася розробка місцевого граніту.

В 1837 році Г.Олізар відкриває в містечку водолікувальний зак­лад де більше 60-ти хворих в рік проходили курс бальнеологічного ліку­вання за методом доктора Прісніца. Крім того тут знаходилась лікарня на 20 ліжок та притулок на 4 чоловіки. При католицькому костьолі, лютеранській кірсі та єврейській синагозі діяли школи.

У власників маєтку була зібрана чудова картинна галерея творів Італійських та польських художників. Бібліотека нараховувала кілька тисяч томів, окремі з яких були видані ще в ХV- ХVII століттях.

Велику цінність являв і архів де зберігались документи та листу­вання з відомими політичними і громадськими діячами України і Польщі з середини ХV століття.

В 1864 році до Коростишева, як пише Л. Похилевич в "Сказаннях" о населенных местностях Киевской губернии" лише з західної сторони прилягали поля з трьох інших містечко було оточено сосновим лісом. В ньому на той час проживало 6455 чоловік, з них 4401 євреїв, 1494 -православних, 382- римських католиків і 178- лютеран. До маєтку гра­фів Олізарів було приписано 2752 ревізьких душ чоловічої статі і 34927 десятин землі в населених пунктах Коростишів, Киричанка, Хари-тонівка, Кошарище, Стрижівка, Більковці, Теснівка, Козіївка, Городське, Рудня Городецька, Свинолужка, Хутор, Дилипонка, Войташівка, Здвижка, Вільня.

В 1863 році Коростишівські селяни відкупили у власника маєтку 1257 десятин землі за 37 тис. карбованців.

В другій половині XIX століття поступово відбувається розширення промислового виробництва. Так поряд з невеликими суконними мануфакту- рами появляється суконна фабрика Бертліха та якій в 1861 році працюва­ло 103 робітники І вироблено продукції на 26/4 тис.карбованців. На винокуренному заводі в 1862-63 роках було виготовлено 7286 відер алко­голю.

В каменотесних майстернях де поряд з італійськими майстрами все більше працювало місцевих робітників обробляли більше 1000 кубічних сажнів граніту в ріг. В 1871 році місцевий підприємець Хаїм Воловник розпочинає виробництво паперу. В 1895 році ним було побудовано нове фабричне приміщення та встановлена найсучасніша в ті часи папероробна машина, яка з певними реконструкціями діяла до 70-их років XX століття.

дало змогу виробляти 35-40 пудів цигаркового паперу на добу. На кінець XIX століття крім раніше названих в містечку працювали сірникова та 6 суконних фабрик, смолобуренний, пивоваренний скло-заводи, 3- каменотесні майстерні на яких було задіяно 176 чоловік, 2-лісо-пильні, 3- водяні млини, 2-маслобойні. В містечку знаходилось 75 не­великих магазинів, проводилось 7- ярмарок на рік І 2-базари на тиждень.

З побудовою в 1860 році дерев'яного Американського моста на кам'яних опорах по системі Уйстлера через річку Тетерів покращува­лись умови для регулярних рейсів диліжансів як до Києва так і Житомира. В 1883 році проводився капітальний ремонт мосту, на що з держав­ної казни було виділено 42 тис. карбованців.

В 1866 році у складі Радомишльського повіту була створена Коростишівська волость. Вона займала площу 48123 десятини і на кінець XIX століття до II складу входили : І-містечко, 22- села, 12 -колон І 12- населених урочищ,: в яких проживало 20629 чоловік. В 1873 році власник Коростишівського маєтку К.Г. Олізар через борги продав свої володіння капітану другого рангу О.П. Плем'яннкову.

На кінець XIX століття в Коростишеві були костьол, лютеранський молитовний будинок, 6 єврейських синагог, 2-церкви: Троїцька і Богородицька при яких діяли церковно-приходні школи.

В 1873 році прийняла на навчання учнів Коростишівська учитель­ська семінарія при якій було відкрито початкову школу.

В 1892 році у семінарії навчалось 97 учнів, а в школі 86 дітей. В ній працювали тоді відомі українські педагоги І.П. Посяда, І.П.Дави-дович, український зоолог В.К. Совинський, філолог М.О. Андріевський. В 1883 році викладачем семінарії М.П. Кудрицьким було засновано метеорологічну станцію де за 17 років 170 семінаристів одержували тут наукові знання. За цінні дослідження Російське географічне товариство нагородило М.Г. Кудрицького в 1895 році іменною срібною медаллю, а за працю "Клімат Коростишева", яка експонувалась на всесвітній Паризькій виставці в 1900 році досліднику було вручено бронзову медаль".

В 1888 році учительську семінарію закінчив відомий український письменник С.В. Васильченко (Панасенко), який в своїх творах "Оксана" та "Записках учителя" залишив спогади про життя містечка в ті часи.

Історія зафіксувала цікаві археологічні знахідки виявлені протя­гом ХІХ століття на Коростишівській землі. Так в 20-их роках з річки Тетерів було витягнуто кам'яний валун на якому було одинадцять знаків-карбів вибиті нашими предками слов'янами-язичниками.

В 1887 році на північ від Коростишева проводив розкошей відомий український історик А. Антонович, який виявив там могильник та поселення ХІ-ХІ століття.

Традиційними для Коростишівців в XIX ст. були перегони на човнах по річці Тетерів під час святкування Івана Купала. Перемо­жець отримував шапку з сивого барана, та 2-3 срібних карбованці, що в ті часи були значною сумою.

Серед стихійних лих зафіксованих в документах слід відзна­чити ураган з дощем та градом розміром в качине яйце який пронісся над містечком 28 липня 1854 року вибивши ярії озимі хліба і нанісши збитку на 16524 срібні карбованці.

Великих збитків наносили жителям нерідкі пожежі. Так лише в червні 1875 року повністю згоріло 86 будинків єврейського населен­ня розміщених недалеко один від одного. В 1882 році вогонь знищив 27 будинків. В 1873 І 1885 році горіла паперова фабрика втрати від останньої пожежі становили 50 тис.карбованців. Полум'я знищило залізорудний завод біля Городська, лісопильний, смолений, пивоварний і винокуренний, одні з них відбудувались, а від інших не залишилось і сліду.

Окрасою містечка була навколишня природа та місцевий парк закладений ще в кінці ХVIII ст. Він займав територію як лівого так і правого берега річки Тетерева. В кінці ХІХ ст. правобережжя починає забудовуватись дачними будинками для приїзджих на відпочинок та лікування людей ріних куточків Російської Імперії, оскільки кіль­кість їх рік від року збільшувалась. Саме ж провінційне тихе містечко набуло слави,", як відмічено в польському географічному словнику 1883 року "Поліської Швейцарії".