The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color


Продається Готельний
Нерухомість
(06.02.2018)

Продається двоповерх
Нерухомість
(06.02.2018)

Продається двоповерх
Нерухомість
(06.02.2018)

Охоронник вахта Київ
Робота, заробіток
(18.01.2018)

Оборудование для мяс
Робота, заробіток
(10.01.2018)


Головна arrow Історія міста arrow Нічого іншого, тільки любов до України...
Нічого іншого, тільки любов до України... Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 100
ГіршаКраща 
Написав Administrator   
28.10.2015

М.В. Слівінський

м. Коростишів

«Нічого іншого, тільки любов до України...»


У 1959 році в українсь­кому військовому жур­налі «Вісті братства колишніх вояків української держави», що виходив в Мюнхені, були опубліковані спогади заступника командира першої батареї січових стрільців М. Курака про події 1917-1918 років в Україні. Зокрема, мова йшла і про доб­ровільний перехід до частин січових стрільців, які з 12 лютого 1918 року, перебували в Житомирі, 37 учнів Коростишівської учительської семінарії. Це були молоді хлопці віком 16-18 років з найстаршим поміж них Олександром Пилькевичем, якому на той час ішов 21-й. Олександр мав військове зван­ня і бойовий досвід, бо служив добровольцем в артилерії на фронтах першої світової війни. Саме він зацікавив і привів до лав січових стрільців молодих семінаристів.

Отаман січового війська Коновалець направив добро­вольців до артилерійської ба­тареї сотника Дашкевича. До уваги було взято й те, як пише М. Курак, «що нічого іншого, тільки любов до України, мо­лодечий запал і щирий патріо­тизм, вирвали тих молодих хлопців зі шкільної лави та за­вели в ряди січових стрільців. Ці семінаристи були великими ідеалістами і вони нічим не різнились від тих добровольців зі студентського куреня, які за декілька тижнів перед тим зна­йшли свою смерть на засніже­них полях Крут».

Хлопцям довелося нелегко, адже артилерійська служба потребувала знань, відповідальності, взаєморозу­міння та сили, якої не у всіх се­мінаристів вистачало. Але, заз­начає автор спогадів, «у них у всіх була добра воля й охота, щоби все пізнати, щоби всього навчитись». Тому слабших було призначено до телефонної служ­би, а міцніших - до гарматної і кінної обслуги.

Юнаки набували теоретич­них і практичних навичок без­посередньо в бойовій обста­новці. Перший бій, в якому взя­ли участь коростишівські семінаристи-артилеристи, відбув­ся за залізничну станцію Коростень і пройшов для них успішно місто було взято, а бата­рея не зазнала людських втрат. Гармати, встановлені на залізнич­них платформах, підтримували наступаючих січових стрільців в бою за станцію Сарни, де були захоплені склади зі значною кількістю військових і матеріаль­них запасів.

Після підписання Брестсько­го миру війська УЦР спільно з німецькими та австрійськими ча­стинами розпочали наступ на Київ. У боях під Ірпенем восьмигарматна батарея Дашкевича знову показала хорошу бойову підготовку і допомогла військам С. Петлюри взяти столицю, за що її вітали під час проведення па­раду військових частин на Софіївській площі.

Перебуваючи в Києві, коростишівські семінаристи поряд з по­дальшими військовими заняттями активно проводили культурно-ос­вітню роботу. Артилеристами було організовано бібліотеку, хор, дра­матичний гурток, а згодом і заняття народного "університету, де з допо­відями виступали військові стар­шини та наукові фахівці зі столиці. Часто влаштовувались екскурсії до музеїв та пам'ятних місць Киє­ва, відвідання театру.

Всіх коростишівських семі­наристів було направлено на спеціальні курси, де готували підстаршин та старшин для ук­раїнської армії.

Після того, як у кінці квітня 1918 року за підтримки німець­ких військ було передано владу. П. Скоропадському, січові стрільці відмовились від служби гетьману. Старшина артиле­ристів Дашкевич з трудом пере­конав семінаристів повернутись до Коростишева і продовжити навчання, бо їх знання і праця ще знадобляться Україні. Вони залишили Київ за умови, що на перший поклик повернуться для подальшої боротьби. У війську залишився лише найстарший з-поміж них О. Пилькевич, який до вересня 1918 року служив у складі 1-го Запорізького легко-гарматного полку, а у вересні пе­ребрався до Білої Церкви, де почав формуватись окремий загін січових стрільців.

Про подальшу долю коростишівських семінаристів-артилеристів через відсутність їх прізвищ писати щось конкрет­ніше сьогодні неможливо. Прослідкувати вдалось лише окремі епізоди з життя О. Пилькевича. Зокрема, на початку грудня 1918 року Радомишльський по­вітовий ревком призначив його комендантом Коростишева. Відомо також, що на початку січня 1919-го відбулися його за­ручини з Настею Нацевич.

Зі спогадів К. В. Гелевея ви­пливає, що комендантська сотня дотримувалась позиції нейтра­літету під час боїв коростишівських вільних козаків як з бра­тами Соколовськіми 2-4 січня 1919 року, так і з січовими стрільцями, присланими з Жи­томира 13 лютого того ж року. А ще прізвище Пилькевнча, як завідувача відділу народної осві­ти, згадується в 1920-21 р.р. у документах того періоду. Але стверджувати, що це саме той Олександр - хорунжий артиле­рійської батареї січових стрільців не берусь, адже ні імені, ні ініціалів не зафіксовано.

Зі спогадів студента початку 20-х років О. Т. Казиміра дізнає­мося, що на вищих педагогіч­них курсах (так з 1919 року на­зивалась учительська семінарія) навчались хлопці, які починали ще до переломних подій 1917-1920 р.р. «Були вони фізично розвинені, мали задовільну на­вчальну підготовку, але, як пише Казимір, – політично не освічені, плутались у питаннях радянської національної по­літики». Саме ці хлопці на за­няття разом із книжками бра­ли і зброю, що могла помісти­тись в їх кишенях.

Зі спогадів ми дізнаємось і про арешт відразу більше 20 сту­дентів з відправкою їх до Радо­мишльської тюрми. Намагання з боку директора Ласкіна захис­тити своїх вихованців призве­ли до його звільнення з посади за нібито слабку ідейно-виховну роботу серед курсантів.

Чи були серед заарештованих в 1921 році семінаристи-артилеристи першої батареї січових стрільців, – стверджувати важ­ко, але те, що в стінах Коростишівської учительської семінарії, (як би вона потім не називалась), виховано не одне покоління пат­ріотів України, - беззаперечно.

опубліковано
Додати новийПошукRSS
Тільки зареєстровані користувачі можуть залишати коментарі!


 
< Попередня   Наступна >

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Статистика

Користувачів: 9705
Новин: 233
Посилань: 16
Відвідувачів: 20786702

Хто он-лайн

Зараз на сайті: 8 гостей та 1 користувач

Голосування

Які фільми Вам більш всього подобаються?
 

Випадкова картинка

F7D8B1812463-1.jpg

Погода


GISMETEO: Погода по г.Коростышев