У пам'яті поколінь збереглися свідчення про участь коростишівців в повстаннях під проводом К. Косиньського та Северина Наливайка, а також у по­встанні 1617-1618 років, що охо­пило наш край. Приводом до ос­таннього стало формування ко­зацьких полків для походу в Ро­сію з метою посадження на мос­ковський престол польського ко­ролевича Владислава. У загони йшли не тільки козаки, але й се­ляни, ремісники, міщани. Набір у військо продовжувався, а опла­та набраним воякам (як це часто в польському королівстві трапля­лось) затримувалась. І новостворені загони під керівництвом своїх сотників і полковників по­чали протягом зими-весни 1618-го грабувати місцеву шляхту.

Із скарги пана Петра Стрибеля від 2 липня 1618 року дізнаємось, що міщани з Фастова, Кодні, Котельні, Паволочі, Лещина, Ходоркова, Корнина, Брусилова і Коростишева склали загін в 2000 чоловік і 13 квітня напали на його містечко Студену Воду (Студеницю), спалили його, се­лян пограбували, окремі з них були спалені в своїх хатах, двох жінок зґвалтували, а його особи­стий будинок не спалили тільки тому, що дружина «дала викуп в полтораста злотих і коня за сто злотих».

Майже всі коростишівці піднялись на повстання в 1640 році, коли в Коростишеві з'яви­лись слуги відомого грабіжника того часу: коронного стражника Самуїла Лаща. Автор хроніки ук­раїнський шляхтич Яким Єрлич дав йому таку характеристику: «Він ні Бога не зважав, ні гро­мадського суду не боявся, ні до­стойних людей не соромився, на маєтки и доми робив набіги, на­сильства чинив, убивав, вуха й носи відрізував, забирав силою дівчат і вдів, видавав їх заміж за своїх негідників, що перебували при ньому для розбою й грабун­ку».

Видно, жителі міста добре знали, що це за люди, тому по всіх церквах вдарили дзвони і декілька сотень коростишівців, озброєні хто чим, кинулись на вулиці, переслідуючи всіх шлях­тичів, які на той час там були.

Активну участь взяли коростишівці і в національ­но-визвольній війні під проводом Богдана Хмельницького. У червні 1648 року, коли на території по­віту з'явилися козацько-селянські загони, жителі містечка з війтом і бурмистром перейшли на бік повстанців. З коростишівців була створена козацька сотня, яка вхо­дила до Білоцерківського полку. Керував нею Іван Ігнатенко, а Ко-ростишів відповідно став сотен­ним Містечком. Після Зборівсь-кого договору між Богданом Хмельницьким і польським коро­лем Яном Казимиром Коростишів став прикордонним містом, де стояла козацька залога з трьох сотень козаків.

Містечка Коростишева сто­сується і перший в Україні охо-ронний універсал Богдана Хмель­ницького, підписаний ним 29 грудня 1648 року.

Неспокійне було життя коро­стишівців того часу. Так, у 1651 році польський загін зненацька напав на козаків і в бою під Ко-ростишевом «висік декілька сот козаків, взяв три хорогви (пра­пори—авт. і полонив сотника Гре­бінку з Білої Церкви». У березні 1653 року козацька залога в Ко-ростишеві відбила передовий загін з 300 жовнірів полковника С. Чарнецького, але основні сили, які нараховували 10 тисяч чоловік, оволоділи Коростишевом і вчи­нили жахливу розправу над на­селенням.

 Серед когорти сподвижників Богдана Хмельницького був і уродженець Коростишева, видат­ний полководець, ватажок ко­зацьких загонів Мартин Небаба. Його військове мистецтво, мужність і непохитність у боротьбі з ворогами неодноразово відзначав сам гетьман. Досить схвально висловлювався про нього й шведський дипломат Йоганн Мейєр, називаючи його «одним з кращих полковників» української армії.

Проте відомостей про нашого славного, земляка збереглося небагато. Батьки ного були міщанами, а військове загартувания він здо­був на Запорізькій землі, один час був навіть отаманом.

Його ім'я пов'язане із багать­ма подіями, що відбувалися в Ук­раїні у період визвольної боротьби 1648-1654 р. р. Саме Мартин Небаба очолив повстання селян

на Чернігівщині проти польської шляхти. Потім був організато­ром і полковником Борзенсько-го полку.

Влітку того ж 1648 р. за на­казом Хмельницького вів бої із шляхтою на Білоруській землі, брав участь у Пилявецькій бит­ві, а також у визвольному похо­ді в Галичину.

Ось як розповідає про остан­ній бій Небаби під містечком Ріп­ки на Чернігівщині польський мемуарист Станіслав Осенцім:

"Небаба, бачачи тяжке становище, почав відходити пішки, але його наздогнав товариш з хоругви пана старости Мозирського. Небаба довго боронився від нього в рукопашному бою.

Не маючи-змоги збити його конем, він зіскочив на землю. У той же час наспів на допомогу інший товариш. Але Небаба ніяк не здавався в полон і, коли був поранений у праву руку, то боронився лівою, аж поки не був забитий.

Під час подій 1654-1667 рр. населення містечка пережи­ває важкі часи. Так, після битви під Чудновом військо Речі Посполитої в 1660 році без опору ввійшло до Коростишева і залишалось там всю зиму, оббираючи місцеве населен­ня.

У той час сини власника містеч­ка Людвіка Олізара були вже до­рослими. Один із них загинув від козацької кулі під час облоги і. Сірком Городищ, другий Ян-Олек-сандр Олізар мав чин ротмістра. Але й він нічого не міг вдіяти, щоб захистити місцеве населення, яке в 1665 році було пограбоване польським військом. Причому се­ред 64 пограбованих сімей 27 були ремісничі, про що Олізар записав у Житомирську актову книгу. Коро-стишівці ж на такі грабунки відпо­відали своїми хоробрими діями, як це вони довели, б'ючись у загонах Дацька Дейнеки в 1666 році.

За Андрусівським перемир'ям 1667 року Коростишів залишився в складі польського королівства, але його жителям від цього легше не стало, бо військові дії на Пра­вобережній Україні час від часу продовжувались. Так, при гетьмані Дорошенку, який діяв за підтрим­ки Туреччини, Коростишів у 1676 році знову стає прикордонним містечком. Цього ж року його жи­телів грабують загони князя М. К. Радзивіла.

Під час козацько-селянських заворушень проти польської шлях­ти у лютому 1694 року в Корости-шеві відбулася битва між польськи­ми військами і козацькими заго­нами на чолі з І. Киліяном та С. Безпалим. У цьому бою козаки за підтримки міщан і селян містечка отримали перемогу.

Внаслідок постійних воєн і по­встань, якими була охоплена Україна в ХVІІ столітті, Коростишів занепав. Багато його жителів були втягнуті у вир подій, інші поли­шили містечко в пошуках спо­кійніших місць для проживан­ня. Про ті нелегкі для коростишівців часи свідчать і знай­дені клади закопаних тоді мо­нет.

Навіть власники містечка— Олізари перенесли свою рези­денцію з 40-х років ХVІІ до дру­гої половини ХVІІІ століття з-Коростишева на Волинь.

Але, незважаючи на великі руйнування, Коростишів за ко­роткий строк був знову відбу­дований. На початку ХУІІІ ст. в місті нараховувалось 4 тис. жителів.

Значний прошарок серед них становили ремісники та торгівці. Після смерті в 1700 році Яна Олізара Коростишів перейшов у власність його сина Адама—полковника королівського підчащого Овруцького, а з 1695—стольника Волинсько­го. Після його смерті в 1728 році господарем Коростишівського маєтку став його син Йосип Олізар—староста Романовський, а потім стольник Київський, який помер в 1743 році. Його нащадком в Коростишеві залишився син Онуфрій (1722-1753), котрий в свою чергу пе­редав містечко сину Йожефу Каласанті Олізару.

Саме під час його господа­рювання Коростишів почав зно­ву зростати. Значні кошти Олі­зар вкладав в будівництво но­вого мурованого з цегли (замість старого дерев'яного) костьолу. При ньому 1781 року було перероблено Троїцьку церкву, побудовану в 1731 році. Крім неї в Коростишеві була й Богородицька церква, споруд­жена 1741 року, а також церква зо ім'я Покрови Святої Богоро­диці, яку в 1796 році перенес­ли до- Більковець.

Про відродження містечка в другій половині ХУІІІ століття свідчить і той факт, що до ньо­го почало повертатись насе­лення. Так, в 1772 році «єврейський кагаль платив во­лодарю поголовного збору 1240 злотих, в той час по кількості єврейського населення в Жи­томирському повіті Коростишів поступався тільки Бердичеву і Чуднову». Розвитку Коростишева сприяло те, що через нього проходив торгівельний шлях до Києва. Сюди часто приїжджа­ли купці з Польщі, Росії, Захід­ної Європи. Вони торгували хлібом, худобою, залізом, ре­місничими виробами. За дани­ми 1777 року в містечку відбу­лося вісім ярмарків.

В 1783 році у містечку знаходилось 108 будинків в яких проживало 600 чоловік православного віросповідання, а також 250 будинків євреїв.

У 1779 році Коростишеву було надано Магдебургське право.