Вперше ж назва Коростишів згадується в грамоті великого князя литовського Олександра, яку він писав в Вільно 26 березня 1499 року.

Зміст дарчого акту наступний: "Бив нам чолом пан Книта Олександрович і просив у нас села в Житомирському повіті на ім"я Коростешово і данників наших: Гуріна і Василя і їх товаришів і пові­дав перед нами, що тії данникі дають нам дані тільки пів третя відра меду і осьм відер полуддя. Уж ми теє село Коростешово, і тих данників і їх товаришів йому дали зо всіма їх землями, із данню, і зо всіма тим, що здавна до того села належало".

Кмити володіли Коростишевом з 1499 по 1565 рік. Вони просла­вили себе за службу великому князеві литовському І сміливістю у військових походах. Зокрема один із перших власників Коростишева і водночас староста овруцький і намісник чорнобильський Криштоф Кмита разом із державцем Київським Семеном Полозовичем зібравши невеликий озброєний загін козаків, дісталися Дніпром ад жо Тавані, місці де татари з захопленими в полон людьми і пограбованим майном переправля­лись до своїх поселень, ось як описує цю подію 1524 р. польський король Сигізмунд: "Там вчинили вони нам немалу послугу. Всіх тих ворогів-татар, що були в державі нашій, вони цілий тиждень не пропускали. Кожного дня зчиняли з ними битву, багатьох побили, інших потопили. І ми за цю послугу їм дуже вдячні".

На шляхах нападу Кримської орди з боку Києва в XIV-ХVI сто­літтях, а саме "За Ходорковим полем сторожу вели по чотири чоловіки у Каменя на Віл реці" (річка Дубовець). В "повній сторожі" від 6 травня - Юрія Великого до 14 жовтня - Покрови Богородиці стояли пред­ставники воїнського стану-землян. Землян-дрібні землевласники, що несли воїнську службу, ходили в походи, охороняли кордони. За службу вони отримували землю. Саме вони населяли в ХVII столітті козацькі містечка Вілля (Вільня), Войташівку (с. Квітневе), Здвижень (с. Здвижка) повністю спалені польськими військами в 1651 році, а також села Олешпіль (с. Онишпіль), яке за свідченням Л. Похилевича в "сказаннях о населенных местностях Киевской губернии" було заселе­но виключно в більшості православною шляхтою. Земляний вал круглої форми де знаходився сторожовий пост земляну а пізніше козаків до цього часу зберігся на схід від села Грубського.

Після Криштара Коростишевом володів його брат Семен, а за ним його син Філон (1530-1587) воєвода Смоленський і староста Чорнобиль­ський, мужність якого у багатьох битвах відзначав сам великий князь литовський.

15 грудня 1565 року Філон Кмита за 400 литовських кіп продає Коростишів з прилеглими до нього селами своєму родичеві Івану Олізару (1520-1577). Про нього ми знаємо, що де була людина військова, учасник битв з Москвою і татарами, делегат по сейм Люблінського 1569 року. Поселившись в Коростишеві він влаштовує тут свою резеденцію. За Івана Олізара-Вовчкевича була зведена перша православна церква. Після, загибелі Івана в 1577 році в битві з татарами Коростишів та значні земельні володіння успадковує його син Адам (1572-1624). Оскільки він був малолітнім, то згідно заповіту батька управлінням маєтком мали займатись опікуни. Адміністративна влада в Коростишеві знаходи­лась в руках війтів, які як свідчать документи того часу нерідко зловживали своїм службовим становищем. Так війт містечка Сергій Коростель закликавши до себе єврея Мошку Мисановича підданого князя Костянтина Острозького, побив і пограбував останнього. Забравши 30 коп литовських грошей, 40 золотих монет, два кухлі золотих, та крім того коня з возом навантаженим різним сукном та одягом. Спас Мошку колиш­ній власник Коростишева воєвода Смоленський Філон Кмита, який проїжджав в той час через містечко і особисто засвідчив цю скаргу в акто­вій книзі Житомирського міського уряду від 23 серпня 1583 року.

Невідомо, як за даний проступок було покарано Сергія Коростеля, але вже 25 серпня І583 року новий урядник і війт Коростишева Сергій Тишкевич пише скаргу на пана Богдана Стрибеля, який зі слугами сво­їми попалив сіно коростишівських міщан. Дані документи засвідчують, що на відміну від багатьох міст України того часу де посада війта набувалась в спадщину в Коростишеві вона була виборною. Досягши повноліття Адам Олізар декілька років займався судовими справами і в першу чергу зі своїми опікунами та сусідами, які намагались привласнити собі частину його спадщини. Коли протягом 1599-1600 років сусіди тричі подавали на нього скарги за захоплення силою спірних володінь, то в 1602-1624 роках згідно "Підсумкових актів Любельського трибуна­лу" проти нього було порушено 35 справ за грабунки майна та захоп­лення землі. За той же час він за подібні вчинки порушив лише три справи. 25 справ було порушено проти Олізара за переселення на свої землі селян-втікачів, він же порушував подібні справи двічі. Використовуючи більше силові засоби ніж закон Адам Олізар збільшив свої володіння "залишив своїм нащадкам 7 містечок і 33 села. При ньому на початку ХVII століття в Коростишеві було закладено замок, а в 1602 році костьол. Після смерті Адама Олізара майже вся власність перейшла в руки його сина Людвіка королівського ротмістра, який на своєму утриманні мав кінний загін в 150 чоловік. На відміну від батька, досвідченого господаря і адміністратора Людвік встряваючи в різні авантюри мав великі борги, тому значна частина його володінь була закладена в тому числі й Коростишів. Через утиски орендарів жителі Коростишівського маєтку почали тікати і переходити до інших поміщиків. Щоб поправити своє становище він неодноразово робить напади на своїх сусідів. Так улітку 1643 року загін Олізара нападає на село Минійки, грабує місцевих селян нищить хліба, а багатьох повертає в свій маєток.

За Людвіка Олізара в 1634 році було побудовано дерев'яний міст через Тетерів за проїзд через який господарю Коростишева було надано право збирати мито: від воза з купецькими товарами по 2-гроші, від подорожнього - 1 - гріш і від перехожого по пів гроша.