The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color

Волосне єврейське містечко Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 1
Написав Administrator   
29.11.2010

Перш ніж завітати до Горчакових, Георгій вирішив пройтись містечком, оглянути добре знайомі і близькі йому коростишівські вулички. Серед архітектурних споруд виділявся костьол, побудований в середині XVIII століття. Він вражав красою свого фасаду та внутрішнім оздобленням. Але на початку XX століття дещо втратив свою привабливість. В зовнішніх нішах вже не стояли скульптури. Грубими тонами були вифарбувані стіни, а зовнішня покрівля храму поросла травою й навіть невеличкими кущиками. Князі Горчакови розпочали ремонт костьолу, бо польська громада на це достатніх грошей не мала. Але справа рухалась повільно. У центрі містечка стояв дуже красивий дерев'яний будиночок в стилі барокко, але спорудили його, мабуть, в ті ж роки, що й костьол. Будиночок також поступово руйнувався.

В українськім стилі була збудована у Коростишеві Богородицька дерев'яна шатрова церква. У місті тоді стояло лише чотири двоповерхових будинки, Центральна частина містечка і прилеглі до неї вулички заселяли в основному єврейські ремісники та торгівці. Тут же розташувалась й базарна площа, де найбільш активно вирувало життя.

У торгових лавках Розовського, Барденштейна, Футермана були найрізноманітніші товари від рибальського гачка до сирів і круп, які завозили в основному з Житомира. Ще багатшою була залізна лавка Вернича. Тут можна було придбати вироби місцевих ремісників а також з Києва, Москви, а то й заводів Санкт-Петербурга. В невеличких тихих чайних коростишівці попивали свіже пиво з місцевої пивоварні чеха Кейліха і вважали, що воно не гірше за хвалене радомишльське. Місцева інтелігенція любила посидіти в чайній Маргуліса. Тут грали здебільшого в шахи, читали газети («Киевскую мысль»).

Іноді можна було взяти додому книгу з тутешньої бібліотеки. Заставу за це господар не брав, бо добре знав своїх читачів і довіряв їм, хоч цим дехто з коростишівських семінаристів і зловживав, перетримуючи літературу, Крім торгових лавок і чайних, центр містечка обліпили до двох десятків торгових і ремісних будок та будочок з товаром і різними послугами. Працювали кравці Шмілик і Більчик, Морози, Іссак Твескі, Мойша Шлямер шевці: Бергер, Комаровський, Рабінович, фотограф Арон Холоденко, годинникар Мошко Городін.

Серед трьох перукарень в центрі містечка виділялась своєю вивіскою голярня Гофштейна. Кострубатими яскравими літерами на ній було написано: «Стріцца, бріцца, завівацца, кров пускацца».

На розі базарної площі неподалік пожежної облюбував собі місце сліпий лірник із малолітнім поводирем. Біля нього завжди стояв гурт слухаючи протяжну мелодію. Стара циганка зупиняла молодих дівчат й жінок і пропонувала погадати. Поряд бігало з десяток смаглявих дітей з циганського табору, який стояв на Заріччі. По базару повільно походжав монах із дерев'яним хрестом у руках та шкіряною торбою за плечима, збирав пожертвування на ремонт якогось монастиря. Селяни, котрі прийшли на торг, були зазвичай в постолах і чистому одязі, чим виділялись поміж місцевих безробітних робітників і підмайстрів, які топтали землю босими ногами.

Лише одна вулиця, яка йшла від Брест-Литовського шосе до князівського маєтку, була забрукована інші ж після дощів мали дуже непривабливий вигляд. Тож пішоходи здебільшого обминали їх багатьма стежками, що вели в різні кутки Коростишева – на Кудрявець, Кучанець, Низ, Фольварок.

 
Князі Горчакови Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 2
Написав Administrator   
18.11.2010

Зі сторони Києва по Брест-Литовському шосе до Коростишева під'їжджає екі­паж, запряжений трійкою коней. На пагорбі неподалік від мосту через Тетерів дорогу перегоро­джував шлагбаум, 3 невеличкої сторожки, вифарбуваної біло-чо­рними смугами з боків та яскра­во-зелено зверху, вийшов стате­чний охоронець і, взявши з віз­ника гроші за проїзд, пильно при­дивися до одного з пасажирів.

– Доброго дня, пане Лукомський, – промовив до нього. – Давненько у нас не бували.

– Так, – відповів молодий чоловік, не виходячи з карети. – Нарешті, приїхали.

Чоловік в екіпажі не дуже здивувався тому, що названо його прізвище. Містечко, де він провів свої дитячі роки, та де про­живали його батьки, було неве­личке, більшість людей знали один одного не тільки в облич­чя, але й на Ім'я та прізвище. Екіпаж проїхав повз акурат­ні купи дрібної щебінки і помі­чені чорною фарбою штабелі ду­бового брусся для ремонту дере­в'яного настилу мосту. Тихо ніс свої води Тетерів, хлюпотів у кам'яних берегах. А там далі, за острівцями порослими верболозом, шуміла гребля.

  

  Ріка не тільки поїла своїми водами прибережні ліси та пахучі лугові трави, а й крутила жорна млинів, промивала восени коноплю і льон місцевих го­сподарів. На прибережному камін­ні та дерев'яних кладочках жінки прали білизну. Річка і годувала. Місцеві рибалки в глибоких ямах ловили метрових сомів та щук, витягували повні сіті різної риби.  

Проїхавши ще трохи, екіпажу дове­лося знову зупинитися перед другим шлагбаумом, який перекривав дорогу із сторони Житомира і стояв неподалік млина. Тут же розташувались постоялий двір, конов'язь біля кам'яно огорожі, чайна та три невеликі торгові лавки. Заїжджими були люди з різних міст Російської Імперії – Петербурга, Москви, Києва, Харкова. В основному відпочивальники. Чимало хто з них не вперше приїжджав до Коростишева, щоб не тільки помилуватись цією «маленькою Швейцарією» України, і й полікуватись місцевими джерельними водами та грязевими ваннами, досхочу надихатись цілющим повітрям дубових і соснових лісів викупатись в чистих водах Тетерева, поніжитись на його теплому піску.

Неподалік станції був і буди­нок старих Лукомських, які дуже гордились своїми синами. Старший після закінчення університету став незаперечним авторитетом в такій специфічній галузі, як геральдика і написав уже не одну книгу з цієї науки. Молодший з Лукомських – Юрій (Георгій) став відомим архі­тектором. Він приїхав не тільки від­відати батьків і містечко свого дитинства, яке дуже любив, а ще й на запрошення вла­сників місцевого маєтку – світлійших князів Горчакових. Вони при­дбали Коростишівський маєток та навколишні землі на початку XX століття у генерал-майора Плем'яннікова і проводили значні роботи з ремонту, реставрації та перебу­дови старих дерев'яних будівель. Деяким із них уже було понад сто років.

Горчакови славились як добрі господарі і в усьому любили порядок. Після неспокі­йних для містечка подій 1905-го – 1907-го, коли було спалено декілька панських скирт хліба та, почастішали випадки вирубува­ння і крадіжок лісу, князь змі­нив всю охорону. Замість полісівників, які берегли ліс до 1907 року, він найняв на Кавказі че­ркесів. Так їх називали коростишівці. Одягнуті в свій націо­нальний одяг, бурки і папахи, з кинжалами за поясами та дов­гими гарапниками, вони без жалю били кожного – і старо­го, й малого, хто тільки-но на­важувався без дозволу перейти межову яму. Домовитись з ними, або навіть порозмовляти було неможливо, оскільки укра­їнської чи російської мови вони, за винятком свого старшого, ма­йже не знали. Та й горілку, не вживали, бо це забороняла мусу­льманська віра. І лише в 1914-ім, з початком Першої світової вій­ни, «черкесів» взяли до «Дикої дивізії», сформованої з народів Кавказу, а на їх заміну Горчакови знову взяли місцевих полісівників.

Молодий князь на відміну від батька суворо заборонив ко­лінопреклоніння перед ним чи­сленних прохачів. Разом із тим вважав нижче своєї гідності спілкуватися з місцевою інтелі­генцією за винятком директора учительської семінарії і волос­ного лікаря. І взагалі серед коростишівців він вважався диваком. Дуже любив зелений колір. Тому його костюм і войлочний капелюх-тіролька, прикрашена пером селезня, теж були цього кольору. Але найбільш незвич­ними для місцевого населення були гольфи, які носив молодий князь.

Він мав перший у Коростишеві власний автомобіль – но­венький форд, керував ним водій Зінчук? Нерідко під колеса цього авто в районі містечка потрапляли кури, гуси, а той поросята, не призвичаєні до та­ких швидкостей. Це ж не дилі­жанс. За кожну розчавлену жи­вність князівський касир Крама­ренко розплачувався з господа­рями сповна, тож вони не три­мали на нього зла.

Батько і син Горчакови дуже любили музику й пісню, самі грали на двох прекрасних білих роялях. Крім того на обладна­ному в парку майданчику в свя­ткові і недільні дні давав концер­ти симфонічний оркестр учи­тельської семінарії у складі 24 музикантів. Нерідко разом із ним виступав і хор семінаристів та дітей міністерської школи, яка діяла при цьому ж навчальному закладі. У парку звучали класи­ка і духовні псалми, російські романси та народна пісня. Май­данчик був обгороджений висо­ким дерев'яним парканом. Тому місцеві любителі музики і пісні збирались тут, щоб спокійно послухати улюблені мелодії. Всюдисущі дітлахи відшукували і тісно підігнаних дошках щіли­ни, аби одним оком глянути на музик.

В. Слівінський 

 
Історичний нарис Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 6
Написав Румянцев   
05.10.2010
Коростишівський район історично формувався на межі Волинської і Київської земель та займає сьогодні південно-східну частину Житомирського Полісся.

Чимало місць в районі пов’язано з давньою історією. Біля сіл Більківці, Мінійки, Малі Кошарища, Кам”яний Брід, Садове, Щигліївка були виявлені залишки городищ ХI - ХIII ст. Село Городське як добре укріплене місто згадується у Київському літописі під 1257 роком.

Здавна була заселена територія Коростишева, про що свідчать знайдені тут знаряддя праці доби бронзи, а також виявлені два ранньослов”янські поселення, датовані VI-VII ст. Перша достовірна писемна згадка про місто датована 1499 роком, коли Великий князь Литовський Олександр подарував поселення боярину Кмиті Олександровичу. З 1565 року Коростишів переходить у власність родини Олізарів і стає центром їх значних земельних володінь. На початку ХVII століття в місті будується замок і костьол. В 1634 році прокладено дерев”яного моста через Тетерів.

У червні 1648 року жителі містечка перейшли на сторону Богдана Хмельницького, а вже 29 грудня цього ж року отримали від гетьмана один з перших на Україні охоронних універсалів. В 1649 році Коростишів став сотенним містечком Білоцерківського полку. За Андрусівським перемир”ям 1667 року містечко залишалося у складі польського королівства.
Детальніше...
 
Володимир Гришко: "...Мати - найсвятіше". Відкриття пам'ятника жінці-матері Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 8
Написав Administrator   
02.10.2010
Всесвітньовідомий тенор, народний артист України Володимир Гришко був одним із почесних гостей на Дні міста Коростишева. Це уже другий його приїзд до нас. Після урочистості з нагоди відкриття на центральній алеї пам'ятника Матері Володимир Данилович охоче поділився своїми враженнями.

«Мати - найсвятіше...»

 - Мені подобається ваше мальовниче місто, його привітні люди. А сьогодні я був просто вражений тим, які знаменні події тут відбуваються! Я побував у багатьох містах різних держав, але ніде не бачив і навіть уявити не міг, що у граніті так можна увічнити найсвятіше на землі - Матір. Жінку, котра виношує під серцем дитину... Я радий і неймовірно щасливий за ваше місто. Мати – це Україна! Це Берегиня роду, символ благословення у далеку дорогу, на працю, на життя... Краще, вище і святіше від мами немає нічого у світі!

 

- Світлі почуття щирої любові і поклоніння жінці-матері неймовірно тепло передаються слухачам й у ваших піснях.

- Так. Ця тематика мені найближча, найрідніша. У 2006-ім вийшла у світ моя збірка українських народних пісень «Всім матерям присвячується». До неї увійшли такі чудові твори, як «Мамина любов», «Червона калина», «Чорнобривці»... Деякі із них я обов'язково заспіваю на вашім святі міста.

- Ви довго жили за кордоном. Своїм прекрасним голосом підкорили публіку Америки, Франції, Італії, Іспанії, Бельгії та багатьох інших держав. До того ж, усі твори виконуєте тільки мовою оригіналу. А які із пісень є найближчими вашому серцю?

- Звичайно ж, українські. Пісні моєї рідної землі. Як от «Два кольори». На моє глибоке переконання, саме ця пісня має стати для кожного українця справжнім Гімном. Вона надихає, додає оптимізму, натхнення, спонукає до глибоких роздумів над сенсом життя, його швидкоплинністю.

- Свого часу ви виступали за закон про меценатство, який би сприяв розвитку мистецтва і культури в Україні. Не полишили задуму зайнятися політикою?

- Ні. Я й справді серйозно готуюся до цього виду діяльності. Маю навіть конкретні пропозиції уже від Київської міської ради. І переконаний, що зможу прислужитися мистецтву України не тільки як співак.

- Щиро бажаємо вам успіхів!

Розмову провела Світлана СВОЯК

Текст матеріалу взято з "Коростишівської газети" №40 від 24.09.2010 

 

 
Діяльність Коростишівської влади. Вирішено кілька проблем Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 1
02.10.2010
П'ятнадцятеро людських життів «забрав» вкрай небезпечний Харитонівський міст через Тетерів з часу недолугого встановлення багато років тому. Він став справді «мостом плачу» та невідворотного горя. А ще – гірким свідченням абсолютного (і теж багаторічного) збайдужіння влади до цієї гострої проблеми. Обіцянок вистачало. Безрезультатних. Допоки в район не прийшов новий голова РДА.

Вперше почувши про фатальність Харитонівського мосту, він, як завжди, рішуче і швидко прийняв рішення реконструювати його та убезпечити пішоходів і проїжджий транспорт від біди.

Все зроблено. Оперативно і кваліфіковано. Ще й під'їзд заасфальтовано. Люди не надякуються.

Спільними зусиллями та натиском зі сторони голови РДА вирішено й дуже давню проблему – ремонту та відновлення роботи міської вбиральні на Червоній площі. Життя є життя. Нічого соромитись.

Є всі передвісники «реанімування» й міської лазні, через тривалу нероботу якої коростишівці списали гори паперу на скарги в усі інстанції та захрипли від прокльонів на адресу різних чиновників. Новий приватний господар колишньої комунальної лазні готується до початку робіт. Отож соціальну напругу ще з одного питання буде знято.

Матеріал взято з "Коростишівської газети" №40 від 24.09.2010 р.

 
Предковічне минуле — у граніті Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 2
02.10.2010
Відкриття побіля міськради Пам'ятного знака історичній минувшині Коростишева – датам ймовірної першої писемної згадки про наше місто, надання йому Магдебурзького права, створення волосного та районного центрів – стало гарним стартом урочистостей з нагоди відзначення Дня міста, його символічної 511-ї річниці.

У теплім заході з цієї нагоди, що відбувався минулої п'ятниці, взяли участь очільники району Олександр Никитюк та Андрій Дорошенко, мер міста Микола Чиколай, заступники голів, депутати міської та районної рад, громадськість райцентру.

Величаво-гордо звучить від мікрофона голос ведучої заходу Олени Колодюк: озвучені нею дати становлення і розвитку міста, немов відкривають у свідомості присутніх завісу історичного минулого райцентру, одвічне прагнення наших предків бачити Коростишів квітучим і впорядкованим.

- Цей осінній день по особливому знаковий, - наголошує у своїй вітальній промові мер райцентру Микола Чиколай. - У граніті увічнено історію розвитку Коростишева. Це дуже приємно нині, коли і Президент нашої держави Віктор Янукович, і Уряд та Верховна Рада роблять усе для зміцнення управління територіальними громадами на місцях. Ми горді з того, що Коростишів один із небагатьох райцентрів має Магдебурзьке право, що його добра слава і гарні традиції множаться і утверджуються в області й далеко за її межами.

Міський голова висловив щиру вдячність членам громади за небайдужість та активне сприяння у вирішенні поточних проблем міста і, зокрема, за виготовлення та спорудження Пам’ятного знака – приватним підприємцям Володимиру Ярчевському, Андрію Тарасюку, Олександру Войналовичу, Миколі Кузьменку та Віктору Шиманському.

Особливого святково-урочистого піднесення заходові та неймовірної гордості присутнім додали пісні про рідне місто – перлину Полісся у виконанні місцевих самодіяльних артистів-співаків Олександра Урчика та Олександра Стадника.

За християнським звичаєм обряд освячення Пам'ятного знака провів благочинний Коростишівського округу, настоятель храму Різдва Богородиці, кандидат богословських наук отець Парфеній. Разом із священиком учасники заходу щиро помолились за добробут та процвітання рідного міста.

Матеріал взято з "Коростишівської газети" №40 від 24.09.2010 р. 

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Всього 43 - 48 з 71