The payout rate
  • Narrow screen resolution
  • Wide screen resolution
  • Increase font size
  • Decrease font size
  • Default font size
  • default color
  • red color

Готелі міста Коростишів Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 5
Написав Румянцев   
02.04.2011

На даний момент у Коростишеві діють готелі: 

РЕЛАКС
вул.К.Маркса 68 тел.
(04130)52300
www.relaxcenter.com.ua
ГОТЕЛЬ, РЕСТОРАН, СУШІ, БАСЕЙН, САУНА, САЛОН КРАСИ, СОЛЯРІЙ, WIFI-ІНТЕРНЕТ  


Світанок
Тип: Эконом категорія
Украина, Коростышев, ул. К.Либнехта
Тел.: +380(4130) 36-294


Тетерів
Тип: Эконом категорія
Украина, Коростышев, пр. Дачный, д.13
Тел.: +380(4130) 33-305
 

Готель “Гостинний дім”
Розумне співвідношення ціна-якість.
Надаємо послуги:  готель,  сауна, більярд,  парковка авто,  Wi-fi free
Тел.: (04130) 4-35-34, (066) 224-91-26

 
101 ІНФОРМУЄ Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 2
Написав Administrator   
10.03.2011

Керівництво Коростишівського районного відділу УМНС України в Житомирській області звертається до мешканців району з приводу різкого зростання кількості пожеж та їх трагічних наслідків. Незважаючи на заходи, запроваджені підрозділом МНС, через грубе порушення правил пожежної безпеки в період вихідних днів з 6 по 9 березня на території району виникло 4 пожежі. Внаслідок пожеж 3 особи загинуло. Прикро, але доводиться визнати, що більшість постраждалих від вогню – це особи у стані алкогольного сп’яніння. До цього стану додайте паління і традиційну нездатність контролювати ситуацію – і от маємо усі чинники для трагедії. Найстрашніше, що п’яні курці сиановлять небезпеку не тільки для власного життя, а й для оточуючих. Спостерігається зростання пожеж при порушені правил пожежної безпеки під час експлуатації пічного опалення.  

Так, 08.03.2011 року в с.Старосільці під час гасіння пожежі виявлено тіло власниці будинку 1932 року народження. До пожежі призвило порушення правил пожежної безпеки під час експлуатації пічного опалення.

09.03.2011 року в м.Коростишеві близько першої години ночі виникла пожежа в квартирі житлового будинку. На місці пожежі виявлено тіло власника квартири 1955 року народження. Попередння причина пожежі – необережність під час куріння цигарки в стані алкогольного спяніння.

09.03.2011 року в с.Стрижівка згорів автомобіль ВАЗ 2108. Виявлено тіло господаря автомобілля 1972 року народження. Причина пожежі встановлюється. Отже, щоб лихо не прийшло до вашої оселі, зробіть своєчасні висновки і будьте уважними та обережними. Не паліть у ліжку, слідкуйте за станом приладів опалення, електрообігрівачів, пічного опалення та дотримуйтесь протипожежних правил під час користування ними.

Начальник СНПД Коростишівського РВ УМНС України в Житомирській обл.

капітан служби ц.з. Олександр Дзядевич

 
Справи сьогоденні Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 1
Написав Румянцев   
20.02.2011

Коростишів сьогодні - це саме звичайне місто обласного підпорядкування. Яке, щоправда, незабаром обіцяє вирости в справжній мегаполіс. Тут розташовані паперова фабрика, заводи: залізобетонних виробів, гранітний, льонопереробний, цегельний, комбікормовий, молокозавод, спиртозавод, будівельний комбінат...
Уже заплановане будівництво в міській рисі уздовж Київської траси декількох багатоповерхових будинків, квартири в яких, можливо, будуть купувати кияни. Фірма, що збирається здійснювати будівництво, також київська.
У місті працює педагогічне училище, у якому вчилися відомий український письменник Степан Васильченко й академік Е. Шабліовський. У Коростишеві народилися й такі відомі люди, як актор П. Кудрицький й єврейський поет Д. Гофштейн.

zhitomir.cv.ua 

 
Коростишів. Новий час Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 1
Написав Румянцев   
20.02.2011

Саме цікаве, що Коростишів так і залишався маленьким селищем навіть після жовтневої революції, виконуючи роль поштової станції на Київському тракті, фрагменти якої збереглися в місті й донині: місцевий автовокзал, наприклад. Хоча вже на початку ХХ століття не тільки в Росії, але й у всій Європі, зажили слави коростишівські граніти. Майже всі надгробні пам'ятники, які встановлювали заможні люди своїм покійним родичам у Житомирі (на Російському, на католицькому цвинтарях), та й у Києві, виготовлялися саме з коростишівського граніту. Однак цей факт на потужний промисловий розвиток населеного пункту аж ніяк не впливав. Заговорили про Коростишів в повний голос тільки після смерті Леніна, в 1924 році, оскільки ленінський Мавзолей був споруджений знов-таки з коростишівського граніту й цей факт послужив селищу чудовою рекламою. Тоді радянський уряд догадався почати вивчати питання використання коростишівського "кам'яного золота" не тільки у вітчизняній промисловості, але й для продажу на Захід - за валюту, зрозуміло. У містечку з'явилися майстерні по обробці каменю, навколо Коростишева стали в безлічі виникати артілі по видобутку граніту. Однак дійсний ріст Коростишева як міської одиниці - із приростом населення й збільшенням території - почався в середині 30-х років минулого століття. І відбувалося це далеко не найкращим способом...

zhitomir.cv.ua 

 
Промисловість і промисли Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 0
Написав Administrator   
12.02.2011
Управляючий маєтком Дятлов, людина енергій­на й добрий знавець-економіки Коростишева, в розмові з Лукомським скаржився, що все ж Костянтин Олександрович Горчаков міг би значно збільшити свої доходи, якби вкладав їх у розви­ток промисловості. Свідчення тому – прибутки від нової винокурні, яка стала працювати в містечку 1913 року, а також кар'єру, де нарахо­вувалось майже 100 робітників. Він же (Горчаков, – авт.) землю і ліс в основному здає в оренду. Багато грошей витрачається на закор­донні поїздки, які тривають по пі­вроку й більше, на різні благодійні заходи та особисті примхи. Так, у конюшні поставили великі дорогі дзеркала, щоб у них можна було бачити себе на коні. Князь оздо­бив їх мозаїкою та різьбою по де­реву. А нещодавно, каже Дятлов, купив п'ять мисливських собак, кожна ціною в доброго коня. Вже б краще будували ставки для роз­ведення риби, хоч їх і так лиш по Левчі є три. Але це ж хоч якась користь. Що не кажіть, а на мис­ливство і рибальство князь грошей не шкодував.  
Дятлов навів деякі приклади. Скажімо, коли господар паперової фабрики Хаім Воловник після тре­тьої тут великої пожежі 1885 року, яка завдала йому збитків на 50 ти­сяч карбованців, не тільки не склав рук, а й знову відбудував приміще­ння. Поставив нову папероробну машину фірми «Гаумбольд» і дві парові машини потужністю 120 і 25 кінських сил. У 1896 р. Воловник уже виробляв до сорока пудів па­перу на добу. 1901 року тут вста­новили два філігренних верстати та бобінорізку, а в 1911-ім – дизель потужністю 200 кінсь­ких сил. Це дало змогу зна­чно збіль­шити продуктивність праці. На фабриці працюва­ло близько 100 чоло­вік, серед яких було чимало досвідчених майс­трів. Та все ж, коли перейшли на ви­пуск філігранного паперу, то з Польщі було найнято старшого рольщика Се­реду і бобінорізальника Смоловського, а в Австрії – філігранника Бештера. їх забезпечили фабричними бу­динками з опаленням та електроос­вітленням. Зарплату іноземні робіт­ники отримували вдвічі біль­шу, ніж міс­цеві майстри.
Та й на цьому Воловник не зу­пинився, а налагодив випуск цига­рок. Недарма йому тоді присвоїли звання «Почесного потомственного громадянина Коростишева».
Не відстає від нього і власниця парової сірникової фабрики «Прог­рес» Ольга Трохимівна Селецька. Останнім часом було налагоджено конвейєрне виробництво, механізо­вано більшість процесів. 85 робітни­ків щороку випускали 20 тисяч ящи­ків сірників на загальну суму 43 ти­сячі карбованців. За високу якість коростишівські «безопасные шведские спички» отримали чотири медалі на різних виставках. Мадам Селець­ка розширила виробництво і закла­ла новий цех на Вовчках.
А наші власники-сукнярі? На середину XIX століття в Коростишеві було 16 ма­нуфактур, де вони працюва­ли зі своїми сім'ями, найма­ючи 5-10 чоловік на підмо­гу. Тоді на суконних фабри­ках Фуксмана, Трахтенберга, Енде, Гінца, братів Лабрадорних і Арнольда працювало 20-30 чоло­вік, Городецького – 12, а в Гросса, Бертліха, Фішмана – 5-10 робітни­ків. Звичайно, якість сукна поліпши­лась, але не настільки, щоб прос­лавити його господарів.
А от коростишівських каменоте­сів знали не тільки в Україні, але й на неосяжних просторах всієї Росі­йської імперії. Та й попит на їх про­дукцію зріс. Кар'єри були розкидані в лісах від Киричанки до Городського. На­йбільші з них належали князю Горчакову, де працювало 100 каменотесів та То­вариству селян Коростишева, яке нарахову­вало понад 100 чоловік. Крім того каменотесними майстернями во­лоділи Берко Букштейн (85 чоло­вік), невеликими – італійці Ріццолатті, ПІкаліотті, Заппа, німець Валлє, єврей Фастовський.
Товариство селян Коростишева орендувало в князя каменоломню і в свою чергу поділялось на невеликі артілі (в середньому по 3-5 чоловік). Вони виготовляли на продаж із ка­м'яної брили надмогильні плити, пам'ятники, східці та ін. Організува­ли товариство брата Паламарчуки, Михайло Вовк, Антон Білобровець та Адам Войналович. Праця була суто ручною, потребувала як фізич­ної сили, так і вмілих рук. Того й іншого коростишівцям не бракува­ло, і їх стали запрошувати на заро­бітки в Київ, Москву, Петербург, Варшаву та інші міста.
Певні проблеми виникли з відкриттям нового винокурного заводу. Закладений у верхів'ях річечки Левчі, яка протікала біля стін учительської семінарії, він би не тільки забруднював чисту проточну воду, але й поширював на все довкілля своєрідний за­пах. Знаючи про це, вчителі на чолі з директором подали про­хання до волості проти будівни­цтва заводу. Коли ж це не допо­могло, організували акцію про­тесту, в якій взяли участь й се­мінаристи. На розмову з ними було направлено всіх стражів порядку Коростишева – приста­ва Череванського, старшину Тарасуна, урядників Павленка і Риковського та стражників Гордіє­нка й Пивоваренка. Пристав од­разу ж накинувся на семінарис­тів з погрозами за постійні бійки через дівчат із хлопцями з «Во­вчків» та «Кудрявця». Без них не минало жодне весілля. де поводили вони себе не з кращого боку. Пристав дорікнув учителям, щоб вони кра­ще пильнували за своїми учня­ми, які неохоче ходять на ранко­ві та вечірні молитви до семіна­рської церкви. А тут, бачте, всі, як один, з'явились.
Після крикливо-емоційного Череванського слово взяв стар­шина Тарасун, котрий протяжно й розмірено почав пояснювати, що семінаристи не розуміють користі від винокурного заводу. Аргументи були «вагомими»: неда­леко доведеться ходити за горіл­кою. Та й подихати ввечері з го­динку запахом бражки не завадить. Я б і сам, переконував семінарис­тів старшина, із задоволенням жив на березі такої річечки.
Після подібних промов вчителі й учні зрозуміли, що справа їх про­грана. І навіть позов голові волос­ного суду Подоляці передумали подавати. Отож винокурний завод у Коростишеві таки відкрили. У 1913-ім. Щорічно він давав спирту на 1,5 мільйона карбованців, і був одним із найприбутковіших у містечку. Значна частина населення Коростишева займалася ремісни­цтвом. Лише шевців і кравців було понад 100 та майже 40 мулярів-пічників. Свої послуги і товари про­понували більше 17 кузень. Тільки на невеликім відрізкові від Києво-Брестського шосе до вчительської семінарії їх нараховувалось чоти­ри. Належали вони здебільшого євреям. Хоча тримали кузні й дея­кі українці. Зокрема навпроти се­мінарії стояла кузня Ігната Міхненка. Це був добрий і до роботи беручкий чоловік, але, на його біду, непода­лік знаходилась корчма, де щодня продавали свіже пиво з раками.
Від такої спокуси Міхненко не міг відмовитись. А до пива ще й гранчак горілки любив. Тоді вже не до роботи. Незабаром Ігнат віддав кузню в оренду Мойші Берковичу й став у нього молотобі­йцем. Справи пішли на лад. Беркович заробляв-таки непогану ко­пійку на людному місці. Але най­більше задоволена була дружина Міхненка, адже Мойша регулярно приносив їй орендну плату.
Власниками олійниць були Мойсей Сатановський, Ханін Во­лошин і Довгоп'ятий. Круподерні мали Бондарук, Вілінський, Кофман, Ржавський, млини – Баст і Смоляр. Зазвичай господарі пра­цювали в своїх майстернях разом із сім'ями та родичами, в окре­мих випадках наймаючи кілька робітників.
Славився Коростишів і свої­ми столярами та бондарями, яких був не один десяток. А от на буді­вництво брукованих доріг в міс­течку волосна влада наймала ті­льки двох майстрів – Нестора Зінчука та Бенедикта Слівінського. На більше не вистачало грошей. Хороше пиво варили в містечку. Поряд із заводом чеха Кейліха ві­дкрили ще один – товариства Тайферта, Альбрехта і Вільмана.
  
 
Перша красуня містечка Надрукувати Надіслати електронною поштою
Рейтинг: / 2
Написав Administrator   
04.01.2011

За короткий час Георгій Лукомський подружився з батьком і сином Горчаковими. Від них і дізнався, що не все так просто складається в житті молодого князя. Причина тому – безнадійне кохання до простої коростишівської дівчини з Кудрявця Катерини Райчук.

Катерина ще з малих років виділялась не тільки своєю природною красою, але й живим розумом та настирливим характером. Мабуть саме тому батько вирішив віддати її вчитися не до духовно-приходської, а міністерської школи при семінарії. Дівчаток тут було дуже мало.

Навчалась Катерина легко, хоча не раз їй доводилось слухати уроки з кутка класу, в який дівчину і спроваджували за неспокійну вдачу. Під час занять вона давала здачі невгамовним хлопчакам, які то сіпали її за косу, то придумували інші фокуси, щоб привернути до себе увагу.

Особливо не любила дівчина уроків Закону Божого. Батюшка, який читав цей предмет, за порушення спокою на його уроці ставив учнів у куток на коліна ще й змушував вчити напам'ять якийсь з уривків Біблії. Такий порядок, коли святий отець, не з'ясувавши, як слід, хто правий, а хто винний, карав учнів, викликав у Катерини неприхильність до всіх наступних священиків.

З шістнадцяти років дівчина так вражала усіх своєю красою, що чоловіки мимоволі обертали голову в її сторону, коли проходила мимо, а деякі зупинялись і стояли, як вкопані стовпи, дивлячись на юну вродливицю. Та що там місцеві, коли й чужі, проїжджаючи Брест-Литовським шосе на диліжансах, притишували коней і, не дивлячись на репліки жінок, старались не обганяти красуні. Був випадок, коли проїжджа карета зупинилась, і її багатий власник зі словами, що кращої дівчини, хоч об'їздив уже півсвіту, він не бачив, подарував Катерині за цю щасливу мить дуже красиву двометрову шовкову хустину, яка вміщалась в одній жмені. Горда дівчина погодилась прийняти дарунок лише після того, як він додав до нього ще й білу пухову шаль для сестри, щоб та не сердилась.

Закоханий світлійший князь часто під'їжджав своєю каретою до хати Райчуків і привозив великий букет найкращих троянд зі свого квітника. Князь був дуже вдячний дівчині за те, що вона їх приймала, хоч Катерина кожного разу казала: «Не приїзжайте, князю, більше. Все одно брати мене за дружину не будете, а в наймички я до вас не піду». Обоє розуміли, що між ними висока стіна традицій, які вони не зможуть зрушити. І коли Горчаков від'їжджав від її оселі, дівчина з сумом кидала йому вслід одну за одною троянди. Сусідські ж хлопчаки миттю їх підбирали, щоб віднести на продаж. Мати після кожного такого приїзду князя бурчала: «Знаю я цих панів: мене ще 14-річну попередній господар Плем'янніков хотів силоміць затягнути до себе в парк, ледве вирвалась».

Уже пізніше Лукомський дізнався про те, що князь все-таки одружився на багатій вдові з вдома малолітніми дочками, але, видно, кохання між ними не було. Адже дуже швидко князівська дружина взяла собі в кучери молодого коростишівського хлопця і її жовта карета, запряжена трійкою буланих коней, надовго зникала в місцевому лісі.

 
<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>

Всього 31 - 36 з 66

Авторизація






Забули пароль?
Ще не зареєстровані? Реєстрація

Статистика

Користувачів: 10459
Новин: 232
Посилань: 16

Хто он-лайн

Зараз на сайті: 9 гостей та 3 користувачів

Голосування

Які фільми Вам більш всього подобаються?
 

Випадкова картинка

E3899C949081-1.jpg

Погода


GISMETEO: Погода по г.Коростышев